Х-32 — це глибоко модернізована версія радянської крилатої ракети Х-22, яка поєднує величезну швидкість, стратосферну висоту польоту та дальність до 1000 км. Завдяки зменшеній бойовій частині та потужнішому двигуну вона здатна підніматися майже в космос і звідти стрімко пікірувати на ціль, що робить її однією з найскладніших загроз для сучасних систем протиповітряної оборони.
У реальних умовах російсько-української війни ця ракета вже неодноразово застосовувалася проти українських міст і об’єктів інфраструктури, демонструючи як свою руйнівну силу, так і вразливість перед вдосконаленою українською ППО. 24 січня 2026 року українські сили перехопили дев’ять з дванадцяти таких ракет, випущених по Київській області — це стало помітним проривом у боротьбі з раніше майже невразливою ціллю.
Х-32 не є «гіперзвуковою» в повному розумінні слова, як маневруючі планери, але її комбінація швидкості близько 5 Махів на висоті понад 30 км, стрімкого пікірування та стійкої до перешкод системи наведення створює серйозний виклик навіть для найсучасніших комплексів.
Історія створення та модернізації Х-32
Роботи над глибокою модернізацією Х-22 почалися ще наприкінці 1980-х років у Радянському Союзі. Головною проблемою старої ракети була низька стійкість до радіоелектронної боротьби — її радіолокаційна головка самонаведення працювала на фіксованих частотах і легко «засліплювалася» перешкодами.
Контракт на розробку підписали 1990 року, але розпад СРСР і хронічне недофінансування призупинили проєкт. Перші випробування відбулися 1998-го, потім знову пауза. Відновили роботи 2008 року, а реальні льотні випробування з пусками — лише 2013-го на модернізованому Ту-22М3.
Офіційно Х-32 прийняли на озброєння наприкінці 2016 року як частину програми оновлення дальньої авіації. Планували модернізувати близько 30 бомбардувальників до версії Ту-22М3М, здатних нести до трьох таких ракет.
За роки повномасштабної війни Росія активно використовувала і старі Х-22, і нові Х-32, поступово витрачаючи запаси та запускаючи у виробництво нові партії — зокрема, 2026 року з’явилися ракети свіжої збірки.
Основні технічні характеристики Х-32
Х-32 зберігає геометрію корпусу попередниці, але всередині — зовсім інша машина. Ось зведена таблиця ключових параметрів на основі відкритих джерел.
| Параметр | Значення | Примітка |
| Довжина | 11,65 м | Ідентична Х-22 |
| Діаметр корпусу | 0,92 м | — |
| Розмах крила | 3 м | — |
| Стартова маса | 5780 кг | Приблизно 5,8 тонни |
| Бойова частина | ≈500 кг | Фугасно-кумулятивна або спеціальна; зменшена порівняно з Х-22 для збільшення пального |
| Швидкість | 3,5–4,6 Маха (до 5400 км/год) | На висоті понад 30 км наближається до 5 Махів |
| Дальність пуску | 600–1000 км | Залежить від висоти пуску та профілю польоту |
| Максимальна висота польоту | до 40 км | Стратосфера, де опір повітря мінімальний |
| Висота пуску | 1–13 км | З бомбардувальника Ту-22М3М |
| Двигун | Модернізований рідинний ракетний (2-камерний, підвищена тяга) | Забезпечує набір висоти та підтримку швидкості в розрідженому повітрі |
| Система наведення | Інерціальна + активно-пасивна РЛС з радіокомандною корекцією та прив’язкою до рельєфу | Дальність захоплення цілі 200–300 км; стійка до РЕБ |
| Носій | Ту-22М3М (до 3 ракет) | Основний носій; можливі інші платформи в перспективі |
Дані узгоджені з відкритими джерелами, зокрема Українською Вікіпедією та аналітичними матеріалами GlobalSecurity.org.
Як влаштована і як летить Х-32: фізика загрози
Після відчеплення від бомбардувальника на висоті до 13 км двигун Х-32 виводить її майже вертикально в стратосферу — на 30–40 км. Там повітря настільки розріджене, що опір мінімальний: ракета ніби «ковзає» на величезній швидкості, майже не витрачаючи паливо на подолання лобового опору.
Рідинний ракетний двигун тут у своїй стихії — він працює навіть у майже вакуумі, на відміну від повітряно-реактивних двигунів, яким потрібне кисневе середовище. На крейсерській ділянці Х-32 тримає швидкість 4+ Маха, а перед ціллю переходить у круте пікірування.
Кінетична енергія падіння з такої висоти додає руйнівної сили навіть до відносно «скромної» бойової частини в 500 кг. Система наведення спочатку покладається на інерціальну платформу (невразливу до перешкод), а ближче до цілі активує радіолокаційну головку самонаведення. Вона сканує великий радіолокаційний контраст — кораблі, великі будівлі, промислові об’єкти.
Саме тому Х-32 частіше застосовують по площинних або великогабаритних цілях, а не по точкових. Стрімке пікірування ускладнює роботу радарів ППО: багато систем погано «бачать» цілі, що заходять майже вертикально зверху.
Найважливіше: комбінація висоти, швидкості та профілю польоту дає Х-32 реальну перевагу над багатьма зенітними комплексами, розрахованими на нижчі ешелони.
Відмінності Х-32 від Х-22: що саме покращили
| Параметр | Х-22 | Х-32 |
| Бойова частина | ≈900 кг | ≈500 кг |
| Дальність | до 600 км | до 1000 км |
| Максимальна висота | ≈22–25 км | до 40 км |
| Швидкість | до 3,5–4 Махів | до 4,6–5 Махів на висоті |
| Наведення | РЛС на фіксованих частотах, вразливе до РЕБ | Багаточастотна РЛС + інерціальна + радіокорекція, підвищена стійкість до перешкод |
| Керування | Автопілот | Система автоматичного керування з цифровим обчислювальним комплексом |
Зменшення бойової частини звільнило місце для додаткового пального — звідси приріст дальності та висоти. Новий двигун дає більше тяги на всьому профілі польоту. Сучасна електроніка зробила ракету значно «розумнішою» і стійкішою до засобів радіоелектронної боротьби.
Бойове застосування Х-32 проти України
Росія використовує Х-32 (і Х-22) переважно з дальніх бомбардувальників Ту-22М3М, які злітають з аеродромів у глибині своєї території. Ракети застосовували по промислових об’єктах, енергетичній інфраструктурі та цивільних цілях.
Відомі удари по Краматорську, Одесі, Кременчуку та інших містах. Велика бойова частина та площа ураження роблять ці ракети особливо небезпечними для густонаселених районів — навіть при відхиленні від точки прицілювання наслідки важкі.
24 січня 2026 року під час масованої атаки на Київську область Росія вперше широко застосувала Х-22/Х-32 саме по столичному регіону. З 12 запущених ракет українська ППО збила дев’ять. Це стало одним із найуспішніших перехоплень цього типу за весь період війни. Раніше з кількох сотень випущених ракет Х-22/Х-32 вдалося збити лише кілька одиниць.
Чому Х-32 складно збивати і як з нею борються в Україні
Головні фактори, що ускладнюють перехоплення:
- Політ на висоті 30–40 км — вище стелі багатьох зенітних ракет.
- Швидкість до 1,5 км/с на кінцевій ділянці — час реакції лічені десятки секунд.
- Круте пікірування зверху — багато радарів мають обмежений кут огляду «в зеніт».
- Стійка до перешкод радіолокаційна головка самонаведення.
Українські сили успішно застосовують для боротьби з такими цілями комплекси Patriot (PAC-2/PAC-3) та інші сучасні системи західного виробництва. Саме завдяки їм вдалося досягти високого відсотка перехоплень у січні 2026 року.
Водночас вартість перехоплення залишається високою: одна зенітна ракета Patriot коштує близько 2 млн доларів, тоді як сама Х-32 — приблизно мільйон. Це створює додаткове навантаження на боєзапас ППО.
Українська протиповітряна оборона довела, що навіть такі складні цілі можна ефективно нейтралізувати за умови наявності сучасних комплексів і добре налагодженої системи управління.
Реальні обмеження Х-32: не все так блискуче, як у презентаціях
Попри гучні заяви, Х-32 — це не масова і не дешева зброя. Рідинний двигун вимагає складного наземного обслуговування, токсичного пального та тривалої підготовки до пуску. Бомбардувальники Ту-22М3М — це вже застарілі машини з обмеженим ресурсом і вразливі на аеродромах.
Загальна кількість ракет сімейства Х-22/Х-32 обмежена, а точність на кінцевій ділянці через стрімке пікірування страждає — ракета більше підходить для ураження великих площинних цілей, ніж для хірургічних ударів.
У 2026 році з’явилися повідомлення про спроби модернізації бойової частини (зокрема, плани щодо касетного спорядження), але масового застосування таких варіантів поки не зафіксовано.
Х-32 залишається серйозною загрозою, особливо коли ППО перевантажене або працює на межі можливостей. Водночас досвід України показує: навіть цю «стратосферну» ракету можна збивати, якщо є сучасні засоби і достатня кількість перехоплювачів.
Розвиток систем ППО та поява нових західних комплексів, таких як SAMP-T NG, які планують поставити в Україну, продовжить змінювати баланс у протистоянні з такими загрозами.
