Чернобаївка — велике село в Херсонському районі Херсонської області, розташоване за десять кілометрів від обласного центру на Причорноморській низовині. До повномасштабного вторгнення тут проживало близько одинадцяти тисяч людей, працювали фермерські господарства, функціонував міжнародний аеропорт «Херсон», а через населений пункт проходили важливі транспортні артерії — автодорога E58 та залізниця Херсон—Миколаїв. У 2024 році населення скоротилося до 4491 людини, а назва села міцно увійшла до військової хроніки як один із найболісніших для російської сторони епізодів перших місяців війни.
Аеродром на північній околиці Чернобаївки став головною причиною, через яку російські війська намагалися утримати цю ділянку. Українські сили завдали тут щонайменше двадцяти п’яти успішних ударів, знищивши десятки вертольотів, одиниці наземної техніки та щонайменше один штаб високого рівня. За цими цифрами — не лише військові зведення, а й історії мирних жителів, які вісім місяців жили в окупації, ховалися в підвалах і спостерігали, як горить техніка загарбників.
У 2026 році Чернобаївка залишається прифронтовим населеним пунктом. Періодичні артилерійські та дронові обстріли тривають, розмінування полів і території аеропорту відбувається повільно, а інфраструктура відновлюється з великими труднощами. Водночас жителі повертаються, ведуть господарство і зберігають пам’ять про те, як їхнє село стало точкою, де російська армія зазнала одних із найпомітніших втрат на південному напрямку.
Географічне положення та довоєнне життя Чернобаївки
Село лежить у степовій зоні на висоті 35 метрів над рівнем моря, за 8,3 кілометра на північний схід від Херсона. Координати 46°42′02″ пн. ш. 32°32′52″ сх. д. визначають його положення на Східноєвропейській рівнині. Через Чернобаївку проходить європейський маршрут E58, а на північній околиці розташована залізнична станція, відкрита в 1957 році. Ці транспортні сполучення робили село важливим логістичним вузлом ще до війни.
До 2022 року Чернобаївка вважалася одним із найбільших сіл області. Місцеві жителі займалися вирощуванням зернових, овочів, розведенням великої рогатої худоби. Колгосп «Червоний Маяк», а згодом — імені Кірова, а потім приватний кооператив «Зоря» досягали високих показників. Двічі Героєм Соціалістичної Праці ставав Дмитро Моторний, Героями Соціалістичної Праці були Йосип Піонтковський та Олександр Даннік. Ці імена досі пам’ятають старожили.
У селі працювали школа, інтернат для дітей із проблемами хребта, клуб, бібліотека, пошта й навіть невелика промисловість — консервний завод і млин. У 2013 році збудували церкву Казанської ікони Божої Матері. Життя текло розмірено: восени — збирання врожаю, взимку — підготовка до нового сезону, влітку — фестивалі та ярмарки. Населення Чернобаївської сільської громади, до якої входять кілька сусідніх сіл, становило майже шістнадцять тисяч людей.
Історичні корені: від козацьких земель до радянської епохи
Село засноване наприкінці XVIII століття, приблизно в 1782 році, після указу Катерини II про виділення земель під Херсон. Назву пов’язують із запорозьким козаком Петром Чернобаєм, якому ці землі нібито пожалували. У 1859 році тут нараховувалося 60 дворів і 239 жителів. Основним заняттям було землеробство та видобування вапняку.
У радянський період Чернобаївка пережила колективізацію, Голодомор 1932–1933 років і Другу світову війну. 18 серпня 1941 року село окупували німецькі війська. Понад двісті сорок жителів відправили на примусові роботи до Німеччини. 14 березня 1944 року населений пункт звільнила 295-та стрілецька дивізія. Загиблих воїнів поховали в братській могилі, де згодом встановили меморіал. Понад чотириста чернобаївців пішли на фронт, близько ста тридцяти не повернулися.
Після війни розпочався активний розвиток. У 1950-х з’явилися трактори, у 1964 році відкрили консервний завод, у 1976-му — школу-інтернат. У 1990-ті роки колгоспи реорганізували в приватні господарства. У 2011 році затвердили герб, прапор і гімн села. У 2020 році утворили Чернобаївську сільську громаду. До вторгнення село виглядало типовим успішним приміським населеним пунктом із розвиненою соціальною інфраструктурою.
Аеропорт «Херсон» — від цивільного об’єкта до військової бази
Міжнародний аеропорт «Херсон» розташований на північній околиці Чернобаївки. До 2014 року він обслуговував пасажирів не лише Херсонської та Миколаївської областей, а й українців із Криму. Тут базувалися гелікоптери ООН, був вузол зв’язку, поблизу розташовувалися військові частини та полігон для утилізації старої техніки. Аеропорт вважався важливим транспортним і частково стратегічним об’єктом півдня України.
З початком повномасштабного вторгнення аеропорт миттєво перетворився на пріоритетну ціль. 24 лютого 2022 року о 5:30 ранку російські ракети завдали перших ударів. Уже 26–27 лютого російські війська захопили аеродром і село. Тут розмістилися частини 49-ї загальновійськової армії, гелікоптерні полки, склади боєприпасів і командні пункти. Аеродром став ключовим хабом для перекидання сил у бік Чорного моря, Миколаєва та Одеси.
Лютий–березень 2022: перші нищівні удари по аеродрому
Українські сили не дали загарбникам часу на комфортне облаштування. Уже через кілька годин після захоплення по позиціях росіян вдарив турецький безпілотник Bayraktar TB2. Ці дрони-розвідники та ударні апарати здатні годинами перебувати в повітрі, передавати відео в реальному часі та завдавати точних ракетних ударів. Їхнє застосування в поєднанні з артилерією з району Миколаєва (близько 37 кілометрів) зробило аеродром вкрай вразливим.
7 березня 2022 року Україна заявила про знищення близько тридцяти російських вертольотів на землі. 16 березня — ще щонайменше семи. Російська сторона була змушена вивести решту авіації з Чернобаївки. 26 березня відбувся удар по штабу 49-ї армії. Українська сторона заявила про ймовірну загибель командувача армією генерал-лейтенанта Якова Резанцева. Російська сторона цю інформацію не підтвердила й не спростувала. Раніше наносили удари й по інших командних об’єктах.
Чому Чернобаївка стала «мемом»: хроніка повторюваних атак
За час окупації, з 27 лютого по 11 листопада 2022 року, українські сили атакували аеродром і прилеглі позиції щонайменше двадцять п’ять разів. Російське командування продовжувало використовувати цей об’єкт попри втрати. Причини полягали в стратегічній цінності: зручне розташування для контролю підходів до Херсона, наявність готової інфраструктури та відносна близькість до лінії фронту на той момент.
| Дата | Опис удару | Заявлені втрати російської сторони | Наслідки |
|---|---|---|---|
| 7 березня 2022 | Масований удар дронів Bayraktar TB2 та артилерії | Близько 30 вертольотів знищено на землі | Найбільша одноразова втрата авіації; вивід частини техніки |
| 16 березня 2022 | Повторний удар по скупченню техніки | Не менше 7 вертольотів | Російська авіація остаточно покинула аеродром |
| 26 березня 2022 | Удар по штабу 49-ї армії | Ймовірна загибель командувача (не підтверджено РФ) | Порушення управління військами на південному напрямку |
| Весь період окупації | Не менше 25 атак дронами, артилерією та ракетами | Десятки одиниць техніки, склади, жива сила | Аеродром перетворено на звалище знищеної техніки |
Кожен новий удар по Чернобаївці ставав для російської армії нагадуванням про те, що утримувати захоплені позиції під постійним вогневим контролем противника вкрай дорого.
Випробування мирних жителів: вісім місяців окупації
Приблизно половина жителів залишила село в перші тижні. Ті, хто залишився — близько п’яти з половиною тисяч людей, — зіткнулися з повним колапсом інфраструктури: не було електрики, чистої води, опалення та стабільного мобільного зв’язку. Російські військовослужбовці влаштовували обшуки, встановлювали блокпости. 4 березня 2022 року солдати застрелили двох молодих місцевих жителів — Володимира Прилуцького та Дениса Дудченка. За різними оцінками, в Чернобаївці загинуло до тридцяти мирних жителів.
Багато хто ховався в підвалах. Жителька Марина з чоловіком Віктором і дітьми не виїжджала через літніх родичів і тварин — чотирнадцяти котів і шести собак. Їхні пси забивалися в одну будку під час обстрілів. Сусідський алабай двічі гавкав перед прильотом снарядів, ніби попереджав. Ольга, яка працювала в херсонській лікарні на гемодіалізі, щодня їздила на роботу через блокпости. Вона розповідала, що найстрашніше було спостерігати, як горить аеропорт: «Їхня техніка горіла. Вони звозили, її палили, вони знову привозили — і знову палили».
Дехто з жителів спочатку зустрічав російські війська з надією на «порядок», але швидко розчарувався. Після звільнення з’явилися списки ймовірних колаборантів. Четверо людей досі перебувають у російському полоні. Окупанти провели псевдореферендум у вересні 2022 року та оголосили про анексію, однак реальної підтримки серед більшості населення це не знайшло.
Листопад 2022: звільнення та перші дні свободи
11 листопада 2022 року російські війська залишили Чернобаївку в межах відступу з правого берега Дніпра. Українські військові виявили на території аеропорту десятки одиниць знищеної та покинутої російської техніки, а також два вцілілих українських гелікоптери, залишені ще в лютому. Жителі виходили зустрічати визволителів із квітами та українськими прапорами. Багато хто плакав від полегшення.
Втім, радість швидко змінилася усвідомленням масштабу руйнувань. Будинки були пошкоджені, поля заміновані, аеропорт перетворився на руїни. Почалося розмінування, яке триває й дотепер. Уже в перші місяці після звільнення жителі зіткнулися з новими небезпеками — російськими дронами та артилерією, що б’є з лівого берега.
2023–2026 роки: нові виклики та наполегливість жителів
6 травня 2023 року російський дрон скинув вибуховий пристрій на групу співробітників ДСНС і прикордонників, які займалися розмінуванням полігону на території аеропорту. Загинули дев’ять людей — шестеро рятувальників і троє прикордонників, ще троє дістали поранення. 23 листопада 2023 року російські війська обстріляли село касетними боєприпасами: троє людей загинули, п’ятеро поранені, пошкоджено близько шістдесяти будинків.
У 2024–2026 роках обстріли Чернобаївки тривають. Страждають мирні жителі: в різний час осколкові поранення отримали 11-річний хлопчик і 16-річна дівчина. Пошкоджуються будинки, амбулаторія, пошта. Кількість автобусів на маршруті Херсон—Чернобаївка скоротилася з дванадцяти до двох. Люди збираються на центральній площі за водою, дотримуються комендантської години. Попри все, жителі поступово повертаються, відновлюють будинки та ведуть господарство.
Багато чернобаївців кажуть, що пишаються роллю свого села у війні, але іноді ображаються на меми: поки одні сміялися над «феєрверками», їм доводилося ховатися в підвалах і ховати сусідів.
Культурний слід і уроки Чернобаївки
Чернобаївка стала одним із найупізнаваніших символів українського спротиву в 2022 році. Меми про «непереможний» аеродром піднімали бойовий дух українських військових і цивільних по всій країні. Водночас для місцевих жителів це була реальна трагедія з людськими жертвами та руйнуваннями. Голова села Ігор Дударь, який сам побував у полоні, порівнював те, що сталося, з біблійними випробуваннями, які лише зміцнили патріотизм, особливо серед молоді.
Сьогодні в Чернобаївці пам’ятають і про довоєнну історію — про козацькі корені, про героїв праці, про воїнів, які полягли в Другій світовій війні. Меморіали та братські могили сусідять із новими пам’ятними знаками, пов’язаними з подіями 2022–2023 років. Аеродром залишається зоною підвищеної небезпеки, але степові поля навколо поступово повертаються до мирного життя.
Чернобаївка показала, як сучасні технології — дрони, точна артилерія — змінюють характер війни, роблячи навіть добре укріплені об’єкти вразливими. Вона ж продемонструвала неймовірну стійкість звичайних людей, які в найважчих умовах зберігають гідність, допомагають одне одному та вірять у майбутнє свого села. Життя тут триває — з обережністю, з болем, але й з надією.
