Іранська твердопаливна балістична ракета Fateh-110 пройшла шлях від доопрацювання некерованої Zelzal-2 до однієї з наймасовіших і мобільних систем малої дальності в регіоні. Вона поєднує швидку готовність до пуску, дорожню мобільність і поступове підвищення точності, що робить її важливим елементом стратегії стримування та підтримки союзників.
Ключові параметри включають дальність до 300 км у базових і пізніших версіях, корисне навантаження близько 500 кг, стартову масу приблизно 3450–3500 кг і швидкість польоту до Mach 4. Система наведення еволюціонувала від інерційної до комбінованої з GNSS та термінальними сенсорами, а іранські заяви про кругове ймовірне відхилення в кілька метрів контрастують із більш стриманими західними оцінками в десятки метрів.
У 2026 році Fateh-110 та близькі системи сімейства продовжують застосовуватися в регіональних конфліктах, зокрема в ударах по цілях в Іраку, підтримці дій союзників та епізодах ескалації на близькосхідному напрямку, де уламки однієї з ракет зафіксовано навіть за межами основного театру бойових дій.
Історія створення та розвитку
Розробка Fateh-110 розпочалася в середині 1990-х років у відповідь на потребу в керованій ракеті малої дальності. За основу взяли некеровану твердопаливну Zelzal-2, додавши систему керування та наведення. Іранські інженери та підприємства Aerospace Industries Organization працювали над усуненням головних недоліків попередниць — низької точності та тривалого часу підготовки рідинних ракет.
Перші випробування пройшли у 2001–2002 роках. Уже у вересні 2002 року відбувся успішний пуск, і невдовзі розпочалося серійне виробництво. До 2004 року з’явилася друга генерація зі збільшеною дальністю. Третя та четверта версії, випробувані у 2010–2012 роках, принесли покращення в точності, часі реакції та умовах зберігання. Сирія отримала ліцензію на виробництво варіанта M-600 (Tishreen), який активно застосовувався під час громадянської війни.
Паралельно розвивалися спеціалізовані відгалуження: протикорабельна Khalij Fars (2011), протирадіолокаційна Hormuz та дальша Zolfaghar. У 2018 році представили Fateh-e Mobin з інфрачервоною термінальною головкою. Ці кроки відображають системний підхід Ірану до вдосконалення ракетного арсеналу за обмеженого доступу до іноземних технологій.
Технічні характеристики Fateh-110
Базова конструкція — одноступенева твердопаливна балістична ракета на мобільній пусковій установці. Тверде паливо дає головну перевагу: ракета може зберігатися роками в готовому стані та запускатися за хвилини після отримання команди, без тривалої заправки та вразливої інфраструктури.
| Параметр | Значення | Примітка |
| Довжина | 8,86–8,90 м | Залежно від модифікації |
| Діаметр | 0,60–0,61 м | Класичний для сімейства |
| Стартова маса | 3450–3500 кг | Деякі джерела вказують до 4615 кг |
| Корисне навантаження | 450–650 кг | Залежить від покоління та типу бойової частини |
| Максимальна дальність | 200–300 км | Для базової Fateh-110; варіанти сімейства — дальші |
| Максимальна швидкість | Mach 3–4 | На кінцевій ділянці траєкторії |
| Тип двигуна | Одноступеневий твердопаливний | Ключова перевага — миттєва готовність |
| Система наведення | Інерційна + GNSS / електрооптична / ІЧ-термінальна | Еволюція від покоління до покоління |
| Точність (КВО) | Від 3 м (заяви Ірану) до 30–100 м | Реальні оцінки залежать від версії та умов |
| Пускова установка | Дорожньо-мобільна TEL (часто на базі вантажівок) | Можливість пуску з будь-якого придатного майданчика |
Дані базуються на інформації з CSIS Missile Threat та Вікіпедії.
Покоління та модифікації
Розвиток ішов послідовно. Перше покоління (2002) — дальність близько 200 км, корисне навантаження до 650 кг, відносно скромна точність. Друге покоління (2004) збільшило дальність до 250 км і трохи зменшило масу бойової частини до 450 кг, орієнтуючись зокрема на експорт.
Третє покоління (близько 2010) довело дальність до 300 км та покращило точність. Четверте (2012, Fateh-110-D1) отримало нову систему наведення з гучними заявами про «100-відсоткову точність». Паралельно з’явилися спеціалізовані варіанти: Khalij Fars проти кораблів, Hormuz проти радарів, Zolfaghar із заявленою дальністю до 700 км та суббоєприпасами.
Fateh-e Mobin (2018) додав інфрачервону термінальну головку самонаведення, що дозволяє вражати навіть рухомі цілі. Окремою гілкою стало сімейство Fath-360 — компактна тактична ракета з дальністю близько 120 км, яку Іран постачав у значних кількостях.
Кожне покоління зберігало загальну архітектуру, але підвищувало живучість та ефективність завдяки кращому паливу, полегшеним корпусам і досконалішій електроніці.
Ранні версії покладалися переважно на інерційну систему. Пізніші отримали GNSS-корекцію (за західними оцінками — комерційні сигнали) та термінальні сенсори. Іран заявляє для найновіших модифікацій КВО в 3 метри, що дозволяє говорити про точкові удари по захищених об’єктах.
Західні аналітики зазвичай дають обережніші цифри — від 30 до 100 метрів залежно від версії та перешкод. Навіть при КВО 50–100 метрів ракета вже здатна вражати командні пункти, склади та стартові позиції ППО, а не просто великі площі. Термінальне наведення в деяких варіантах дає можливість коригувати траєкторію на останніх секундах польоту, ускладнюючи перехоплення.
Бойове застосування та оператори
Основний оператор — Іран та Корпус вартових Ісламської революції. Сирія виробляла та застосовувала M-600 під час громадянської війни. Повідомляється про передачі Hezbollah, де ці ракети стали частиною арсеналу для ударів по території Ізраїлю.
Реальні епізоди включають удари по цілях в Іраку у 2018 році (проти курдських угруповань), застосування у 2020-х у відповідних операціях та активне використання під час ескалації 2026 року. У березні 2026 Hezbollah застосовував або заявляв про пуски Fateh-110 по ізраїльських об’єктах. У травні 2026 уламки однієї з ракет упали на авіабазу в Кувейті, пошкодивши безпілотник і поранивши кількох людей.
Мобільність дозволяє швидко змінювати позиції, що значно ускладнює превентивні удари противника. Твердопаливна конструкція дає можливість тримати ракети в розосередженому стані та запускати їх із мінімальною підготовкою.
Переваги та обмеження
Головні плюси — миттєва готовність до пуску, висока мобільність, відносна дешевизна порівняно зі складнішими системами та здатність нести різні типи бойових частин (фугасні, касетні). Тверде паливо стійке до зберігання в спекотному кліматі та не потребує постійного обслуговування складної заправної інфраструктури.
Обмеження пов’язані з дальністю (максимум 300 км для базової моделі), відносно невеликим корисним навантаженням порівняно з важкими ракетами та вразливістю до сучасних систем ПРО на кінцевій ділянці. Точність, хоча й зростає, все ще поступається найпередовішим західним та російським аналогам у цьому класі.
Роль у стратегії та регіональному балансі
Fateh-110 стала одним із символів іранської ракетної програми — відносно доступної, але ефективної зброї для асиметричної відповіді. Вона дозволяє загрожувати важливим об’єктам противника на оперативну глибину без потреби залучати дорожчі та далекобійніші системи. Масовість виробництва та мобільність роблять її складною ціллю для превентивного роззброєння.
У руках союзників Ірану ракета посилює стримувальний потенціал і дозволяє проводити точкові удари з меншим ризиком ескалації, ніж застосування потужніших засобів. У 2026 році її застосування в реальних бойових умовах ще раз підтвердило практичну цінність і подальший потенціал модернізації сімейства.
Розвиток триває: нові термінальні головки, полегшені корпуси та інтеграція з іншими засобами розвідки й наведення роблять Fateh-110 та її наступників дедалі небезпечнішим інструментом в арсеналі регіональних гравців. Це не просто ракета — це показник того, як технологічна наполегливість перетворює обмеження на реальні бойові можливості.
