Гео Лерос, у світі Геворг Багратович Курехян, — це постать, яка ніби соткана з контрастів сучасної України: яскравий режисер і арт-куратор, який перетворив сірі стіни міст на полотна надії, та безкомпромісний народний депутат, чия критика влади лунає гучніше за багато трибун. Народжений 24 квітня 1989 року в Києві, він офіційно змінив ім’я та прізвище у 2014 році, взявши «Лерос» — дівоче прізвище матері-гречанки, а «Гео» — скорочення від Геворг. Його національність — українська за громадянством, народженням і життєвим шляхом, але з глибоким вірменським корінням по батькові Баграту Сократовичу Курехяну, успішному бізнесмену, та грецьким по материнській лінії, плюс легкою єврейською нотою в сімейній історії. Це не просто біографічна деталь, а ключ до розуміння людини, чия ідентичність стала відображенням багатошарової української культури.
Його біографія розгортається як захопливий фільм: від привілейованого дитинства в заможній родині до відмови від юридичної кар’єри заради камери та пензлів, від створення десятків муралів, які й досі прикрашають Київ та інші міста, до злету в політику в лавах «Слуги народу» і драматичного розриву з нею у 2020 році. Національність Гео Лероса додає цій історії особливої глибини — людина з вірменсько-грецько-українською спадщиною, яка виросла в незалежній Україні, несе в собі досвід діаспори, відкритості світу та внутрішньої боротьби за автентичність. Сьогодні, у 2026 році, він залишається позафракційним депутатом Верховної Ради IX скликання, активним критиком на YouTube з сотнями тисяч підписників і діячем, чиї дії продовжують впливати на культурний і політичний ландшафт країни.
Розбираючи його шлях, ми бачимо не сухий перелік фактів, а живу еволюцію особистості, яка відмовилася грати за чужими правилами. Від вуличного мистецтва, де фарби стають голосом вулиці, до парламентських баталій, де слова перетворюються на зброю проти непрозорості — Гео Лерос уособлює рідкісне поєднання творчої свободи та громадянської сміливості. Його історія особливо цінна для тих, хто хоче зрозуміти, як особиста ідентичність переплітається з суспільними процесами в Україні, що переживає епоху трансформацій і війни.
Дитинство, родина та коріння: вірменсько-грецька мозаїка в київському серці
Гео Лерос з’явився на світ у Києві наприкінці квітня 1989 року, коли Радянський Союз ще дихав, але вже тріщав по швах. Батько, Баграт Сократович Курехян, вірменин за походженням, володів фірмою «Техбудтранс», яка займалася монтажними роботами в столиці — родина жила в достатку. Мати, чиє дівоче прізвище Лерос звучить по-грецьки, подарувала синові не лише ім’я, а й частину культурного коду, який він пізніше зробив своїм публічним обличчям. У нього є брат Гор і сестра Луїза — сімейне коло, про яке він говорить мало, воліючи тримати особисте за кадром.
У 2014 році, вже будучи помітною постаттю в творчих колах, Геворг Курехян офіційно став Гео Леросом. Це був не просто бюрократичний крок, а символічний акт: він поєднав батьківське ім’я Гео з материнським прізвищем, ніби зшиваючи дві культурні нитки в одну міцну тканину. В одному з інтерв’ю він прямо сказав, що Лерос — грецьке прізвище по материнській лінії, а походження в нього вірменсько-грецьке з невеликою єврейською домішкою. Така багатошарова національність в українському контексті — не рідкість, але в Лероса вона стала видимою й усвідомленою. Він не приховує коріння, а перетворює його на частину свого бренду — людини, вільної від вузьких рамок однієї етнічної історії.
Ця спадщина, можливо, й сформувала його внутрішню свободу: уміння дивитися на Україну очима людини, чиї предки прийшли з різних куточків світу, але обрали Київ своїм домом. У країні, де ідентичність часто стає полем бою, такий фон дає Леросу особливий ракурс — він бачить різноманіття як силу, а не загрозу.
Від юриспруденції до камери: освіта та перші творчі кроки
Після школи Гео вступив на факультет міжнародного права Академії адвокатури України. Диплом юриста-міжнародника відкривав двері в стабільну кар’єру, але душа вимагала іншого. Замість залів суду він обрав знімальні майданчики. У 2011 році, після знайомства з музикантом Пітом Доерті, він купив камеру і почав знімати комерційні ролики — одним із перших був для київської пирогової «Миколай».
Роком пізніше, у 2012-му, відбувся п’ятимісячний курс режисури в Berlin Film Academy. Європа стала першою великою школою: авангардні підходи, свобода експерименту, нові погляди на монтаж і оповідь. Потім — США, Лос-Анджелес, робота над проєктом про торгівлю людьми, співпраця з журналісткою Кончітою Сарнофф над темою, пов’язаною зі справою Джеффрі Епштейна. У 23 роки він уже купив квартиру в центрі Києва — символ раннього успіху, але й нагадування, що комфорт не зупинив пошук.
У 2015 році вийшов його документальний фільм про реформу української поліції за участі Петра Порошенка та Арсена Авакова. Короткометражка «A lifetime older» про героя АТО, вчителя-медика, отримала нагороди на міжнародних фестивалях — Best Short Film у Калькутті та Excellent Short Documentary у Сан-Франциско. Ці роботи показали: Лерос уміє перетворювати реальність на емоційне кіно, не боячись гострих тем.
Вуличне мистецтво як подих міста: мурали, проєкти та культурний слід
Справжній прорив стався у 2014 році. Гео запропонував тодішньому меру Києва Віталію Кличку прикрасити столицю монументальними розписами. Ідея зачепила: після Майдану місту були потрібні нові символи. Лероса призначили радником із питань культури на громадських засадах (цю роль він зберігав до листопада 2019 року). Так народилися проєкти City-Art і Art United Us.
За кілька років під його кураторством з’явилося близько 70 муралів по всій Україні. Яскраві, іноді провокаційні, вони оживляли сірі панельки та заводські стіни, перетворюючи їх на відкриті галереї. Один із найпомітніших — проєкт «More than us» 2018 року: вісім масштабних робіт на станції метро «Осокорки» в Києві. Художники з різних країн працювали безкоштовно, але бюджет у 3,6 мільйона гривень викликав питання — кошти пішли на перельоти та проживання. Лерос пізніше стверджував, що остаточна вартість перевищила заплановану. Спір не применшив головного: мурали стали частиною міської тканини, а книга «Kyiv Street Art», автором якої він став, — першою серйозною спробою зафіксувати феномен українського вуличного мистецтва.
Ці проєкти — не просто декор. Вони створювали простір для діалогу, залучали міжнародних авторів і залучали місцевих жителів. У країні, де публічне мистецтво довго було під контролем, Лерос довів: фарба на стіні може бути потужнішою за маніфест. Його робота в Міністерстві інформаційної політики (радником Юрія Стеця) та волонтерство в фонді «Сестри Перемоги» доповнювали картину людини, для якої культура — інструмент суспільних змін.
| Проєкт / Робота | Рік | Значення та результат |
|---|---|---|
| Art United Us / City-Art | 2014–2019 | ~70 муралів по Україні; трансформація урбан-просторів |
| «More than us» (метро Осокорки) | 2018 | 8 робіт міжнародних художників; резонанс навколо бюджету |
| Книга «Kyiv Street Art» | ~2017–2018 | Перша українська книга про стріт-арт; фіксація епохи |
| Фільм «A lifetime older» | ~2017 | Нагороди в Калькутті та Сан-Франциско; історія героя АТО |
Найважливіше в цьому етапі — розуміння, що вуличне мистецтво для Лероса ніколи не було просто хобі. Воно стало способом зцілювати міські рани й водночас заявляти про право на красу та сенс у публічному просторі.
Політичний шлях: від радника президента до незалежного голосу
У червні 2019 року Володимир Зеленський призначив Гео Лероса своїм позаштатним радником. У серпні того ж року він увійшов до Верховної Ради IX скликання за списком «Слуги народу» під номером 23 — безпартійним. Став заступником голови комітету з гуманітарної та інформаційної політики, очолив підкомітет з культурної політики. Здавалося, ідеальне поєднання: творча людина на чолі культурної повістки.
Але вже в березні 2020-го його звільнили з посади радника після критики консультативної ради по Донбасу. А 1 вересня 2020 року Лерос із трибуни звинуватив президента в «злитті зі старою системою», кумівстві та «здачі країни в оренду олігархам». Того ж дня фракція виключила його. Причиною стали й «плівки Лероса» — записи, на яких, за його словами, брат голови Офісу президента Андрій Єрмак обговорював кадрові питання. Це спричинило кримінальні провадження, напад у залі Ради у вересні 2020-го та підпал його автомобіля.
Відтоді — позафракційний депутат. У лютому 2023 року Рада відсторонила його від засідань (після різких висловлювань на адресу Єрмака), але Верховний Суд визнав це незаконним, і на початку 10-ї сесії він повернувся. У грудні 2023-го закрили справу про підпал авто через строки давності. У 2020 році потрапив під російські санкції разом з іншими українськими політиками.
Цей розрив став переломним моментом не лише в його кар’єрі, а й у сприйнятті багатьма українцями: Лерос показав, що можна увійти в систему й вийти з неї, зберігши голос. Його YouTube-канал (понад 322 тисячі підписників у 2026 році) став майданчиком для гострих розслідувань і коментарів, де він продовжує тему боротьби з непрозорістю.
Національність Гео Лероса: українська ідентичність із вірменсько-грецьким акцентом
Питання національності тут особливо цікаве. Гео Лерос — громадянин України, народжений і зростав у Києві. Але його етнічне коріння — вірменське по батькові та грецьке по матері — робить його біографію прикладом тієї самої «багатокультурної України», про яку часто говорять у теорії. Він не акцентує етнічність у політиці, але й не приховує: в інтерв’ю прямо називав себе людиною вірменсько-грецького походження.
Ця спадщина дає йому унікальну оптику. Людина, чиї предки прийшли з регіонів із багатою історією опору та адаптації, природно відчуває теми ідентичності, свободи та культурного спротиву. Його мурали й фільми часто торкаються саме цих больових точок — від АТО до міської пам’яті. У політиці він виступає не як «вірменин в українській Раді», а як українець з особливим бекграундом, який бачить корупцію та кумівство не як абстракцію, а як загрозу тому самому різноманіттю, що робить країну сильною.
У контексті війни та пошуку національної ідеї така постать стає особливо символічною: вона доводить, що українськість — це не кров і не паспорт у чистому вигляді, а вибір і дія.
Особисте життя, статки та громадська позиція сьогодні
Лерос не одружений, дітей публічно не афішує. Його декларації — предмет обговорення: кілька квартир у Києві, колекція з 96 картин, годинник Rolex, фотоапарати Leica, криптовалюта, автомобілі (включно з раритетними), значні суми готівкою в різних валютах. Частина майна оформлена на брата. Сам він пояснює статки сімейним бізнесом і творчою діяльністю. У 2023 році отримав дохід від продажу нерухомості та депутатську зарплату.
Громадська позиція залишається послідовною: підтримка прозорості, антикорупційні ініціативи, увага до культурної політики навіть у воєнний час. Він голосує за важливі закони (медичний канабіс, обмеження на релігійні організації, пов’язані з РФ), але жорстко критикує владу за подвійні стандарти та невиконані обіцянки.
Гео Лерос у 2026 році: парламент, YouTube та незавершена історія
Станом на 2026 рік Гео Лерос залишається народним депутатом, працює в комітеті, бере участь в обговореннях оборонних та антикорупційних питань. Його YouTube-канал регулярно оновлюється відео про поточні події — від кадрових рішень в НАБУ до критики Офісу президента. Деякі джерела зазначають, що в публічному полі він став трохи менш помітним у соцмережах, але вплив через відео та парламентську роботу зберігається. З’являлися повідомлення про ініціативи з цифровізації громад і нові документальні проєкти.
Його історія не завершена. Людина, яка почала з пензлів і камери, а потім вийшла на політичну арену, щоб нагадувати про стандарти, продовжує писати свою главу. Для просунутих читачів це приклад того, як особиста ідентичність і творчий бекграунд можуть стати потужним інструментом у боротьбі за прозорість. Для новачків — наочний урок: в Україні можна змінити прізвище, професію й навіть політичний табір, але залишитися вірним внутрішньому компасу.
Ця біографія вчить одному: справжня національність — не в паспорті чи крові, а в готовності відстоювати цінності країни, частиною якої ти себе відчуваєш. Гео Лерос зі своєю складною, яскравою і часом скандальною долею залишається одним із найживіших підтверджень цього правила.
