Точної дати закінчення бойових дій в Україні не існує, і будь-який прогноз залишається ймовірнісним. Станом на середину 2026 року українські офіційні особи допускають завершення активної фази до кінця поточного року або початку 2027-го, тоді як російська сторона продовжує дотримуватися максималістських цілей і, за даними джерел Financial Times, не планує змістовних переговорів раніше лютого 2027 року. Аналітики Institute for the Study of War фіксують украй повільні темпи російського просування та зростаючий економічний тиск на Москву, але наголошують, що Кремль поки не готовий до компромісів.
Ключові фактори, які визначатимуть терміни, — це динаміка на фронті, стійкість російської економіки, обсяги західної допомоги та внутрішньополітичні процеси в обох країнах. Більшість експертів сходяться на думці, що повний мирний договір у найближчі два роки малоймовірний, а реалістичнішим виглядає сценарій замороження конфлікту зі збереженням лінії зіткнення.
П’ятий рік повномасштабної війни змінив характер бойових дій. Замість стрімких маневрів 2022 року фронт перетворився на виснажливу позиційну м’ясорубку, де кожен кілометр дається ціною величезних втрат. За оцінками Institute for the Study of War на липень 2026 року, російські війська з початку року захопили нетто лише близько 81 квадратного кілометра, попри гучні заяви про тисячі. Українські підрозділи, посилені західними системами ППО та далекобійними дронами, регулярно завдають ударів по тиловій інфраструктурі противника, зокрема по складах та енергетичних об’єктах. При цьому російські ракетні та дронові атаки на українські міста тривають із колишньою інтенсивністю — у липні 2026 року було зафіксовано одні з найбільших балістичних ударів від початку конфлікту.
Економічна картина також далека від однозначної. Російський бюджет уже в першому кварталі 2026 року перевищив річний план дефіциту, а паливна криза та нестача робочої сили стають дедалі помітнішими. Проте Володимир Путін, за повідомленнями західних ЗМІ, відмовляється скорочувати військові витрати, розраховуючи на військову перемогу в середньостроковій перспективі. Україна, зі свого боку, стикається зі втомою суспільства, проблемами мобілізації та залежністю від зовнішньої допомоги, обсяги якої коливаються залежно від політичної кон’юнктури в США та Європі.
Голова Офісу Президента України Кирило Буданов у червні 2026 року прямо заявив, що завершення війни до зими виглядає реалістичною метою, а в липні уточнив: шанси на закінчення активної фази до кінця 2026 року зберігаються. Він підкреслив, що ескалація часто передує деескалації і що Росія рано чи пізно повернеться до переговорів, оскільки всі війни закінчуються дипломатією. Політолог Володимир Фесенко допускає «вікно можливостей» восени 2026 року, якщо ситуація на фронті зміниться і тиск на Москву посилиться. Співзасновники проєкту DeepState, навпаки, вважають завершення бойових дій у 2026 році малоймовірним і переносять можливі терміни на наступний рік.
Західні аналітики обережніші. У доповіді Carnegie Endowment від лютого 2026 року Тетяна Станова зазначає: поки в російському суспільстві та елітах зберігається страх «стратегічної поразки» від Заходу, війна триватиме. Переговори можуть імітувати прогрес, можливі навіть короткострокові перемир’я, але стійкого врегулювання не буде, доки Кремль не перегляне свої базові цілі. Інститут вивчення війни неодноразово вказував, що російське Міноборони запевняє Путіна в можливості захоплення всієї Донецької області до кінця 2026 року, однак реальні темпи наступу роблять це завдання практично нездійсненним.
Щоб зрозуміти діапазон можливих результатів, корисно порівняти основні сценарії, які обговорюють експерти.
| Сценарій | Ймовірний термін | Ключові умови | Ризики |
|---|---|---|---|
| Завершення активної фази / замороження | Кінець 2026 — середина 2027 | Виснаження наступального потенціалу Росії, посилення українських ударів по тилу, тиск США | Конфлікт може спалахнути знову за зміни балансу сил |
| Змістовні переговори та часткова угода | 2027 і пізніше | Зміна підходу Кремля або серйозна економічна криза в РФ | Вимоги Москви залишаються неприйнятними для Києва |
| Продовження позиційної війни | До 2028–2030 | Збереження поточного рівня фінансування та мобілізації з обох сторін | Подальше руйнування інфраструктури та демографічні втрати |
Дані таблиці ґрунтуються на відкритих оцінках Institute for the Study of War, Carnegie Endowment та заявах українських офіційних осіб.
Військовий фактор залишається вирішальним. Російська армія перейшла до тактики дрібних піхотних штурмів за підтримки дронів і артилерії, намагаючись витіснити українські підрозділи з населених пунктів Донецької області. Україна відповідає контрударами, ударами по логістиці та розвитком власного виробництва безпілотників. Поки жодна зі сторін не демонструє здатності до стратегічного прориву, війна залишатиметься «м’ясорубкою». Українські далекі удари по російських складах і підприємствах уже створюють додаткові труднощі для економіки противника, але поки не змінюють загальної картини.
Політичний контекст не менш важливий. У США 2026 року відбуваються проміжні вибори, і їхні підсумки можуть вплинути на обсяги допомоги. Європа продовжує підтримувати Україну, але стикається з власними економічними обмеженнями та втомою частини суспільства. У Росії будь-які серйозні поступки сприймаються як поразка, тому Кремль воліє тягнути час, розраховуючи, що Захід втомиться першим.
Економічний вимір війни стає дедалі відчутнішим. Російський Центральний банк змушений балансувати між високою інфляцією та необхідністю фінансувати армію. Україна живе в режимі постійної мобілізації ресурсів, де кожен новий пакет західної допомоги критично важливий для підтримання оборони. Чим довше триває конфлікт, тим сильніше накопичується соціальна втома з обох сторін.
Історія показує, що війни такого масштабу рідко закінчуються раптово. Найчастіше відбувається поступове зниження інтенсивності, поява локальних перемир’їв, а потім — спроби зафіксувати лінію фронту. У випадку України цей процес може зайняти ще один-два роки. Повне відновлення кордонів 1991 року військовим шляхом в осяжній перспективі виглядає вкрай малоймовірним, так само як і повна капітуляція Києва.
Для звичайних людей, які живуть під постійною загрозою обстрілів, будь-який прогноз звучить абстрактно. Реальне життя вимірюється сиренами, чергами за гуманітарною допомогою та очікуванням новин про близьких на фронті. Саме тому так важливо стежити не за гучними заявами, а за конкретними змінами: темпами просування, станом економіки, готовністю сторін до реальних поступок.
Поки російське керівництво зберігає віру в можливість досягти максималістських цілей військовим шляхом, а українське суспільство відмовляється від територіальних поступок без гарантій безпеки, конфлікт триватиме. Вікно можливостей для суттєвого зниження інтенсивності боїв може відкритися наприкінці 2026 — на початку 2027 року, але перетворення цього вікна на стійкий мир вимагатиме значно глибших політичних зрушень.
