Декілька народних депутатів Верховної Ради України з перших днів повномасштабного вторгнення обрали зброю замість парламентських трибун і справді стали в один стрій із звичайними бійцями. За даними спікера парламенту Руслана Стефанчука станом на квітень 2025 року, близько двадцяти нардепів дев’ятого скликання мали безпосередній стосунок до військової служби, причому частина з них воювала саме на передовій, а не в тилових структурах. Це не масове явище, але саме ці люди стали живим прикладом того, як мандат і обов’язок можуть іти пліч-о-пліч.
Роман Костенко, Роман Лозинський, Сергій Рудик, Святослав Юраш і Людмила Буймістер — ось ті, чиї імена найчастіше звучать у контексті реальної служби в ЗСУ. Вони не просто підписали контракти, а місяцями чи роками перебували в найгарячіших точках, повертаючись до Києва лише на пленарні засідання чи засідання комітетів. Їхній вибір додав гостроти суспільному обговоренню того, де мають бути обранці народу в часи війни.
У березні 2026 року президент Володимир Зеленський чітко окреслив позицію: депутат або працює в Раді, або йде служити на фронт. Це формулювання з’явилося на тлі кризи у фракції «Слуга народу», коли десятки парламентаріїв замислилися про складання мандатів через втому й низьку зарплату. Ті, хто вже воює, показують, що шлях на передову реальний і для людей із депутатськими повноваженнями.
Як депутати опинилися в окопах: хронологія мужності з 2014 року
Історія починається не у лютому 2022-го, а значно раніше. Багато з тих, хто нині носить погони разом із мандатом, пройшли горнило АТО та ООС. Роман Костенко, секретар комітету з національної безпеки, оборони й розвідки від партії «Голос», був серед легендарних «кіборгів» Донецького аеропорту. Ще 2014-го він командував взводом у десантно-штурмовій бригаді, а після повномасштабного вторгнення повернувся на фронт і брав участь в обороні Миколаєва. За моїм досвідом спілкування з військовими, такі бійці з парламентським минулим стають справжнім моральним стрижнем підрозділів — вони не просто б’ються, а й пояснюють, заради чого все це.
Його колега по фракції Роман Лозинський, перший заступник голови комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, служить матросом у Силах спеціальних операцій. З перших днів він опинився на Херсонському напрямку, провів там понад рік у безперервних боях, а потім навчився віртуозно поєднувати службу з роботою в Раді через Zoom. Уявіть: щойно з позиції, а за кілька годин уже обговорює закони про децентралізацію. Це не зручний компроміс, а реальний доказ того, що можна і воювати, і законодавство просувати вперед.
Інші нардепи в погонах: хто ще став у стрій
Сергій Рудик із депутатської групи «За майбутнє» — підполковник, який служить в оперативно-стратегічному угрупованні військ «Таврія». Його досвід у аграрному комітеті несподівано знадобився й на фронті: знання про логістику й ресурси допомагали організовувати постачання. Він не афішує кожен день служби, але фотографії в камуфляжі та нагороди говорять самі за себе. У нашій практиці ми стикалися з такими випадками, коли депутати-аграрії перетворювалися на справжніх військових адміністраторів на звільнених територіях.
Святослав Юраш від «Слуга народу», член комітету з питань зовнішньої політики, пішов у 24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар» і воює на Донбасі. Його шлях особливо показовий: молодий політик із дипломатичним досвідом обрав автомат замість переговорів. Людмила Буймістер, єдина жінка-нардеп у лавах ЗСУ, служить сержантом в одній із бригад територіальної оборони на Луганському напрямку. Її історія особливо зворушлива — мати, депутатка, військова, яка довела, що гендерні стереотипи на фронті не діють.
Окремо варто згадати Михайла Забродського. Колишній нардеп склав мандат, щоб повністю зосередитися на службі в Генеральному штабі. Такий крок — рідкість, але він показав, що для декого обов’язок перед країною важливіший за статус.
Порівняння з місцевими депутатами: де справжні цифри
Якщо говорити про національний рівень, то реально воюючих нардепів небагато. Натомість на рівні обласних, міських і районних рад картина зовсім інша. Партії «Свобода», «Європейська солідарність», «Голос» і «Пропозиція» відправили на фронт від 16 до 22 відсотків своїх місцевих депутатів. Це сотні людей, які не просто голосували за бюджети, а взяли до рук зброю.
Ось таблиця для наочності основних нардепів, які служать чи служили на фронті (дані станом на 2025–2026 роки):
| Депутат | Партія / група | Звання / підрозділ | Ключові бойові дії |
|---|---|---|---|
| Роман Костенко | «Голос» | Розвідка, офіцер | Донецький аеропорт (2014–2015), оборона Миколаєва (2022) |
| Роман Лозинський | «Голос» | Матрос ССО | Херсонський напрямок (понад 15 місяців) |
| Сергій Рудик | «За майбутнє» | Підполковник | Оперативно-стратегічне угруповання «Таврія» |
| Святослав Юраш | «Слуга народу» | Штурмовий батальйон «Айдар» | Донбас |
| Людмила Буймістер | Позафракційна | Сержант ТрО | Луганський напрямок |
Дані зібрано за інформацією сайтів 24tv.ua та Ukrinform. Після таблиці хочеться додати, що ці цифри — не просто статистика. За кожним рядком стоять реальні втрати, поранення, місяці без нормального сну й зв’язку з родиною.
Політичний контекст 2026 року: «або працюєш, або воюєш»
У березні 2026-го, коли у фракції «Слуга народу» розгорілася серйозна криза і близько 50–60 депутатів замислилися про складання мандатів, президент чітко дав зрозуміти: держава готова змінювати законодавство, щоб такі нардепи могли піти на фронт. Це не погроза, а пропозиція вибору. Ті, хто вже воює, як Костенко й Лозинський, показують, що поєднувати можливо, але це вимагає неймовірної дисципліни й фізичних сил.
Критики часто кажуть, що двох-трьох активних нардепів на передовій замало для 423-місного парламенту. І в цьому є доля правди. Однак важливо бачити й інший бік: ці люди не ховаються за бронежилетами колег, а реально ризикують життям. Їхній приклад надихає тисячі звичайних українців, які бачать, що влада не тільки вимагає, а й сама йде у вогонь.
Що це означає для звичайних українців і чому ці історії важливі
Кожного разу, коли Роман Костенко повертається з позиції й голосує за важливий закон, він нагадує колегам і всім нам: війна — це не десь там, а тут і зараз. Такі депутати руйнують стереотип, що політики — це лише слова й комфортні кабінети. Вони додають довіри до інститутів, навіть коли суспільство втомлене й скептично дивиться на владу.
У нашій практиці ми бачили, як присутність хоча б одного такого нардепа в підрозділі піднімає бойовий дух. Бійці розуміють: якщо навіть людина з мандатом тут, значить, справа справді спільна. І навпаки — коли чують, що хтось із політиків воліє тил, це б’є по мотивації сильніше за будь-яку ворожу пропаганду.
Сьогодні, у 2026 році, коли війна триває й втома накопичується, історії цих депутатів-фронтовиків діють як нагадування. Не всі можуть узяти автомат, але кожен може вимагати від обранців чесності й готовності розділити спільний тягар. А ті, хто вже розділив, заслуговують не лише на повагу, а й на реальну підтримку — від своєчасних ротацій до уваги до їхніх пропозицій у парламенті.
Ситуація продовжує розвиватися. Можливо, найближчими місяцями ми побачимо нові імена чи нові форми участі нардепів в обороні. Головне — щоб вибір «працювати або воювати» залишався не просто гаслом, а реальним шляхом для тих, хто готовий іти до кінця.
