Олександр Семенович Зеленський, батько президента України Володимира Зеленського, втілює тип людини, чиє життя будується на точних розрахунках, наполегливій праці та тихій відданості родині. Народжений 23 грудня 1947 року в Кривому Розі в єврейській сім’ї, яка пережила Голокост і війну, він обрав шлях інженерії та математики. Понад 140 наукових праць, чотири монографії у співавторстві та розроблені системи автоматизації гірничих процесів — ось його реальний внесок у промисловість України та Монголії. На відміну від публічної ролі сина, його історія розгортається в кабінетах вишу, на кар’єрах і в домашній тиші Кривого Рогу.
Дитинство Володимира минуло під впливом цієї суворості та дисципліни. Чотири роки в Монголії, де батько працював над великим мідно-молібденовим проєктом в Ердэнеті, дали хлопчикові ранній досвід іншої культури та віддаленого життя. Батьки вимагали хорошого навчання та відповідальності, але саме Олександр Семенович відрадив 16-річного сина від гранту на навчання в Ізраїлі, сказавши приблизно так: залишайся вдома і будуй тут. Пізніше, коли Володимир відмовився від юриспруденції заради КВН і гумору, а потім вирішив іти в політику, батько спочатку сумнівався в ризиках, але прийняв вибір і став частиною тієї непомітної, але міцної основи, на якій тримається родина.
Сьогодні, у свої 78 років, Олександр Семенович продовжує жити в рідному Кривому Розі. Його наукове надбання працює на підприємствах, а сімейні цінності — дисципліна, точність і стійкість — залишаються в характері сина, який веде країну через найскладніші часи. Це історія не про титули, а про людину, яка сформувала фундамент для великого майбутнього.
Корені родини: Голокост, війна та повоєнне відродження
Родина Зеленських несе в собі пам’ять про трагедії XX століття, яка загартувала характер і передала наступному поколінню повагу до життя та знань. Прадід Володимира Зеленського і троє братів його діда загинули під час Голокосту — їх розстріляли німецькі окупанти після того, як спалили дім. Дід, Семен Іванович Зеленський (1924–1998), вижив, пройшов усю війну в складі 57-ї гвардійської стрілецької дивізії, командував мінометним взводом, потім ротою, закінчив війну гвардії лейтенантом і був нагороджений двома орденами Червоної Зірки. Після війни він повернувся в Кривий Ріг і працював міліціонером.
Мати Олександра Семеновича евакуювалася в Алмати разом з іншими єврейськими сім’ями з Кривого Рогу і повернулася після Перемоги. У 1947 році, всього через два роки після війни, народився Олександр — символ відродження. У цьому контексті суворий, але справедливий підхід до виховання сина виглядає не випадковим: родина знала ціну дисципліні та виживанню. Такі корені пояснюють, чому Олександр Семенович пізніше говорив синові про необхідність залишатися і будувати в своїй країні, а не шукати легких шляхів за кордоном.
Дитинство та юність в індустріальному Кривому Розі
Кривий Ріг 1950–1960-х років — це місто, де повітря тремтить від гулу шахт і комбінатів, а земля віддає залізною рудою. Тут зростав Олександр Семенович. Він увібрав повагу до важкої праці та точності: найменша помилка в гірничій справі може коштувати життів або мільйонів тонн руди. Після школи у 1967 році він вступив до Криворізького гірничорудного інституту на електротехнічний факультет і 1972 року закінчив його з відзнакою, отримавши спеціальність інженера-електрика.
Вже тоді проявився інтерес до обчислювальної техніки та автоматизації — напрямів, які тільки починали змінювати промисловість. У радянські часи гірничі інженери часто працювали вручну з величезними таблицями і картами. Олександр Семенович бачив майбутнє в комп’ютерах і математичних моделях. Цей практичний розум, сформований у пиловому, але живому місті, пізніше допоміг йому створювати системи, які реально економили ресурси і підвищували безпеку на кар’єрах.
Професійний шлях: від інженера до доктора технічних наук
Кар’єра Олександра Семеновича — це послідовний рух вгору сходами знань і відповідальності. Після інституту він працював на виробництві, але швидко зрозумів, що його покликання — наука і викладання. У 1983 році захистив кандидатську дисертацію в Московському державному гірничому університеті. Тема — «Автоматизований розрахунок запасів залізної руди в інформаційно-обчислювальній системі кар’єру». У ті роки такі розробки були проривними: комп’ютери допомагали моделювати запаси руди точніше і швидше, ніж старі методи.
У 1992 році його запросили до Криворізького економічного інституту (нині частина Криворізького національного університету) на кафедру обчислювальної техніки, економічної інформатики та статистики — спочатку доцентом. У 1995 році він очолив кафедру інформатики та інформаційних технологій, яку веде дотепер. У 2003 році захистив докторську дисертацію «Методологічні основи маркшейдерського забезпечення планування та обліку виробництва в інформаційній системі управління рудним кар’єром». У 2005-му отримав звання професора. За роки роботи написав понад 140 наукових статей і став співавтором чотирьох монографій.
| Рік | Подія | Значення для кар’єри та галузі |
|---|---|---|
| 1972 | Закінчення Криворізького гірничорудного інституту з відзнакою | Базова інженерна освіта, розуміння реальних процесів на кар’єрах |
| 1983 | Захист кандидатської дисертації в Москві | Перший серйозний внесок в автоматизацію розрахунку запасів руди |
| 1995 | Призначення завідувачем кафедри інформатики | Можливість впливати на підготовку нового покоління інженерів і програмістів |
| 2003 | Захист докторської дисертації | Визнання методологічних основ маркшейдерського забезпечення на новому рівні |
| 2005 | Присвоєння звання професора | Вища точка академічної кар’єри, статус експерта галузі |
Маркшейдерія — це не просто «вимірювання в шахті». Це точна наука про створення тривимірних моделей підземних і відкритих виробок, розрахунок запасів, планування безпечної видобутку. Автоматизація, якою займався Олександр Семенович, дозволяла замінити ручні таблиці і креслення комп’ютерними моделями. На практиці це означало менше помилок, вищу продуктивність і, головне, менше ризиків для людей під землею. Його системи впроваджувалися на Інгулецькому та Новокриворізькому гірничозбагачувальних комбінатах — флагманах криворізької промисловості.
Монгольська глава: 20 років роботи в Ердэнеті та дитинство сина
Особливе місце в біографії батька Зеленського посідає співпраця з Монголією. Понад 20 років він працював із комбінатом Ердэнет — одним із найбільших у світі мідно-молібденових родовищ. Там він розробляв і впроваджував автоматизовані системи управління гірничими роботами. Це була не просто відрядження: родина провела в Ердэнеті чотири роки, коли Володимир був зовсім маленьким. Хлопчик закінчив там перший клас, а потім з матір’ю повернувся в Кривий Ріг, поки батько продовжував працювати.
Життя в Монголії в 1980-ті роки для радянської родини — це і суворі зими, і кочова їжа, і зовсім інша культура. Володимир пізніше жартівливо згадував монгольський період у своїх виступах. Для Олександра Семеновича це був період розквіту професійних навичок: він застосовував свої математичні моделі на реальному великому об’єкті, де точність розрахунків безпосередньо впливала на економіку цілої країни-партнера. Цей досвід міжнародної співпраці в радянський і пострадянський час показує широту його професійного кругозору.
Сімейні цінності та вплив на Володимира Зеленського
Найважливіше, що передав батько синові, — це поєднання суворої дисципліни з умінням приймати нестандартні рішення. У 16 років Володимир отримав грант на безплатне навчання в Ізраїлі, але Олександр Семенович був проти: «Залишайся вдома, будуй тут». Цю розмову родина пам’ятає дотепер.
Батьки не робили з сина «особливої дитини», хоча він ріс єдиним. Вимагали хороших оцінок, займали спортом і музикою, але дозволяли обирати шлях. Коли Володимир після економічного інституту (куди вступив за наполяганням батьків, які мріяли про стабільну професію) пішов у КВН і гумор, батько не став наполягати на юриспруденції. Пізніше, у 2019 році, коли син оголосив про президентську кампанію, батьки спочатку відраджували — бачили ризики і не хотіли, щоб він ішов у велику політику. Але щойно рішення було прийняте, підтримали повністю. На інавгурації вони сиділи в залі.
Мати, Римма Володимирівна, інженерка з 40-річним стажем, зараз на пенсії. Вона завжди була поруч — і в Монголії, і в Кривому Розі. Разом батьки створили атмосферу, де цінувалися знання, відповідальність і уміння тримати слово. Ці якості добре помітні в стилі керівництва Володимира Зеленського: він часто говорить про дисципліну, командну роботу та точні рішення навіть в умовах хаосу війни.
Наукове надбання та життя сьогодні
Системи, які розробляв Олександр Семенович, продовжують працювати. Автоматизація маркшейдерського обліку та планування на криворізьких комбінатах — це його прямий внесок в економіку регіону. В епоху, коли Україна прагнула до незалежності та модернізації промисловості, такі розробки допомагали підприємствам залишатися конкурентоспроможними. Його учні та послідовники продовжують справу у виші та на виробництві.
У Кривому Розі, далеко від київських коридорів влади, Олександр Семенович зберігає звичний ритм: робота з кафедрою, наукові інтереси, сімейні зустрічі. Місто, де він народився і де зростав син, залишається його домом навіть у найтривожніші роки.
Історія батька Зеленського — це нагадування, що за кожним публічним лідером стоїть тиха, але потужна сімейна історія. Людина, яка десятиліттями рахувала запаси руди і будувала математичні моделі, виховала сина, який сьогодні рахує зовсім інші «запаси» — людські, політичні та історичні. Точність, дисципліна та уміння бачити систему цілком — якості, які Олександр Семенович передав не лише через гени, а й через щоденний приклад. І поки в Кривому Розі стоїть його кафедра, а в пам’яті родини живі монгольські зими і розмови про майбутнє, ця історія триває.
