До середини червня 2026 року спільними зусиллями журналістів, волонтерів і дослідників вдалося встановити імена 226 тисяч російських військовослужбовців, які загинули в бойових діях. Реальні цифри, за оцінками експертів, лежать у діапазоні від 348 до 502 тисяч загиблих лише з російського боку, а з урахуванням формувань самопроголошених республік і іноземних контингентів — до 528 тисяч. Загальні бойові втрати, що включають убитих, поранених і зниклих безвісти, за даними українського Генерального штабу, наближаються до 1,38 мільйона осіб, тоді як незалежні західні аналітики називають цифри близько 1,2 мільйона на кінець 2025 року з продовженням зростання у 2026-му.
Ці числа — не абстрактна статистика. За кожною тисячею стоять реальні долі: молоді хлопці з сибірських сіл, контрактники з промислових міст, мобілізовані батьки сімей і засуджені, яких вербували просто з колоній. Війна викрила не лише масштаб людських втрат, а й глибокі тріщини в системі підготовки, постачання та тактики, які перетворили російську армію на механізм, що витрачає людей з інтенсивністю, небаченою з часів Другої світової.
Аналіз відкритих даних, візуальних підтверджень і офіційних звітів показує, що втрати стали результатом не лише чисельної переваги однієї сторони, а й конкретних рішень у сфері тактики, технологій і управління військами. У 2026 році темпи зменшення в окремі місяці перевищували приплив нових контрактників, створюючи дефіцит, який армія намагається закривати дедалі різноманітнішими джерелами поповнення.
Масштаби втрат особового складу
До червня 2026 року поіменний список загиблих російських військовослужбовців, складений на основі некрологів, повідомлень регіональних властей, публікацій родичів і фотографій поховань, перевищив 226 тисяч імен. Цей облік охоплює приблизно 45–65 % реальної кількості загиблих, тому незалежні оцінки піднімають планку до 348–502 тисяч лише для регулярних частин. Додаючи ранні втрати формувань «ДНР» і «ЛНР» (близько 21–23,5 тисячі) та північнокорейський контингент (понад 2,3 тисячі), загальна цифра загиблих з проросійського боку наближається до верхньої межі в півмільйона.
Серед загиблих особливо помітна частка тих, хто не мав стосунку до армії до 2022 року: добровольці, мобілізовані та засуджені становлять понад половину підтверджених випадків. Багато з них пройшли мінімальну підготовку — від кількох днів до пари тижнів. Офіцерський корпус також зазнав тяжких втрат: понад 7 тисяч підтверджених імен, включно з кількома генералами та сотнями старших офіцерів.
Регіональна картина виглядає ще більш контрастною. У Башкортостані та Татарстані кількість відомих загиблих перевалила за 8–10 тисяч у кожному регіоні. У перерахунку на душу чоловічого населення лідерство утримують Тива, Бурятія та Алтай — тут імовірність загинути на війні в 20–40 разів вища, ніж у Москві чи Санкт-Петербурзі. Малонаселені республіки з традиційно високою часткою призовників і контрактників стали своєрідними «донорами» живої сили, тоді як великі міста компенсують втрати за рахунок грошових виплат і вербування.
Загальні бойові втрати та їхня динаміка
Українська сторона веде щоденний підрахунок і на початок червня 2026 року оцінює загальні втрати російської армії (убиті, поранені, полонені) у районі 1,37–1,39 мільйона осіб. Західні розвідки та аналітичні центри дають близькі, хоча й трохи консервативніші оцінки — близько 1,2 мільйона на кінець 2025 року зі збереженням високого темпу в наступні місяці. В окремі періоди 2025–2026 років добові втрати перевищували 1,5 тисячі осіб, а місячні — 35–40 тисяч.
Важлива деталь: кількість тяжкопоранених приблизно вдвічі перевищує число загиблих, а всіх поранених — приблизно в чотири рази. В умовах щільного застосування дронів і артилерії багато поранених гинуть ще до евакуації — через крововтрату, інфекції чи неможливість швидко доправити до шпиталю. Це додатково збільшує реальні безповоротні втрати.
У 2026 році вперше за тривалий час в окремі місяці втрати почали перевищувати приплив нових контрактників. Армія компенсує дефіцит за рахунок вербування іноземців, студентів, повторних контрактів із уже служилими та посиленої роботи із засудженими. Однак якість поповнення залишається низькою, що позначається на боєздатності частин.
Втрати техніки: від танків до безпілотників
Незалежний проєкт Oryx, що фіксує втрати лише за візуальними підтвердженнями (фото та відео), на початок червня 2026 року нарахував понад 14 тисяч одиниць бронетехніки — танків, бойових машин піхоти та бронетранспортерів. Це включає знищені, пошкоджені, кинуті та захоплені зразки. Українська сторона наводить вищі цифри: близько 12 тисяч лише танків і понад 24 тисячі одиниць бронетехніки загалом.
| Категорія | Візуально підтверджено (Oryx, червень 2026) | Оцінка української сторони (накопичувально) |
| Танки та бронемашини | 14 035 | ~36 700+ |
| Артилерійські системи | ~3 500+ | ~20 000+ |
| Літаки та вертольоти | 380 | ~1 000+ |
| Кораблі та катери | 29 | ~30+ |
Особливо помітні втрати в авіації та флоті: понад 380 літальних апаратів і майже третина бойових кораблів Чорноморського флоту. Безпілотники стали окремою категорією — їх знищують тисячами щомісяця, але виробництво в Росії дозволяє частково компенсувати втрати.
Чому втрати виявилися такими високими
Головна причина — тактика масованих піхотних атак за недостатньої підтримки техніки та вогню. В умовах, коли українська сторона масово застосовує FPV-дрони, артилерію з точним наведенням і розвідувальні безпілотники, будь-який вихід із укриття перетворюється на лотерею. «Сірі зони» завширшки від 500 метрів до кількох кілометрів перетворилися на простори, де евакуація поранених і винесення тіл часто неможливі тижнями й місяцями.
Другий фактор — якість підготовки. Тисячі людей із мінімальним досвідом кидають на позиції, де противник має перевагу в розвідці та вогневій потужності. Корупція в системі закупівель і постачання призвела до того, що частина техніки та засобів захисту або застаріла, або надходить у недостатній кількості.
Третій — еволюція самої війни. Якщо в 2022 році втрати були пов’язані з невдалими штурмами великих міст, то в 2024–2026 роках вони стали результатом повільного «повзучого» наступу під постійним вогнем дронів. Кожен метр просування обходиться десятками життів.
Вплив на суспільство та армію
Втрати б’ють не лише по фронту. У регіонах із високою часткою загиблих зростає дефіцит робочої сили, особливо в сільському господарстві та промисловості. Виплати сім’ям загиблих і тяжкопоранених вимірюються десятками мільярдів рублів, але гроші не повертають батьків і синів. Кладовища в невеликих містах і селах розростаються швидше, ніж будь-коли за останні десятиліття.
Армія змушена змінювати підхід до рекрутингу: підвищуються виплати, знімаються вікові обмеження, активніше вербують іноземців. Однак якість контингенту падає, а досвідчені підрозділи, сформовані в перші роки війни, вже сильно поріділи. Це створює довгострокову проблему: навіть за припинення бойових дій відновлення боєздатності займе роки.
Порівняння з минулими конфліктами
| Конфлікт | Середні втрати вбитими на місяць | Ключовий фактор |
| Афганістан 1979–1989 | 130–145 | Партизанська війна, складна логістика |
| Чечня (обидві кампанії) | 95–185 | Міські бої, засідки |
| Україна 2022–2026 | 5 000–12 000 (піки) | Масоване застосування дронів і артилерії, тактика «м’ясних штурмів» |
Різниця в порядках. Те, що в Афганістані чи Чечні відбувалося за рік, в Україні відбувається за кілька тижнів.
У 2026 році російська армія продовжує нести втрати, які вже зараз перевищують сумарні втрати всіх пострадянських конфліктів разом узятих. Це не просто цифри в звітах — це покоління, чиї життя змінилися назавжди, і армія, якій доведеться довго відновлювати свій людський і технічний потенціал. Розмова про втрати — це розмова про ціну, яку платять конкретні люди та цілі регіони за кожне просування на карті.
