Станом на середину квітня 2026 року російські збройні сили мають приблизно сотню ракет «Кинджал». Ця цифра вдвічі перевищує показник грудня 2025 року, коли запас оцінювали в близько 50 одиниць. Зростання сталося завдяки власному виробництву, яке, за оцінками, дозволяє випускати до десяти таких ракет на місяць, хоча темпи залишаються помірними порівняно з масовішими системами на кшталт «Іскандер-М» чи Х-101.
«Кинджал» — це не просто чергова ракета у величезному арсеналі. Це аеробалістична система, створена на базі наземного «Іскандера», але адаптована для повітряного старту з модифікованих перехоплювачів МіГ-31К. Її роль — точкові удари по високозахищених або віддалених цілях, де звичайні засоби можуть не впоратися. Обмежена кількість носіїв (близько 20–24 одиниць) та висока вартість роблять ці ракети радше прецизійним інструментом, аніж зброєю масового застосування.
Насправді за гучними заявами про гіперзвук стоїть інженерна система зі своїми обмеженнями. Заявлена швидкість у 10 і більше Махів досягається на середніх ділянках траєкторії, але на фінальній фазі вона помітно падає — до приблизно 3 Махів за спостереженнями. Саме тому сучасні комплекси ППО, такі як американський Patriot, уже довели здатність перехоплювати «Кинджали»: перший підтверджений випадок стався у травні 2023 року над Києвом.
Що таке «Кинджал» і як він з’явився
Комплекс «Кинджал» (індекс ракети 9-С-7760 або Х-47М2) — це російська аеробалістична ракета, офіційно прийнята на озброєння наприкінці 2010-х. Її розробка велася на базі тактичної балістичної ракети 9М723 з сімейства «Іскандер-М», але з суттєвими доробками під повітряний запуск. Головна ідея — використати швидкість і висоту літака-носія як «перший ступінь», щоб ракета відразу виходила на високу траєкторію і розвивала гіперзвукові швидкості.
Президент Росії Володимир Путін уперше публічно продемонстрував систему у березні 2018 року під час послання Федеральним зборам. Тоді «Кинджал» позиціонувався як зброя, здатна долати будь-які наявні та перспективні системи протиракетної оборони завдяки швидкості та маневруванню. Перші дослідно-бойові чергування розпочалися ще в грудні 2017 року — десять модифікованих МіГ-31К заступили на охорону південного напрямку.
З технічної точки зору «Кинджал» — це не класичний гіперзвуковий планер і не крилата ракета з прямоточним двигуном (як «Циркон»). Після відокремлення від носія ракета рухається за балістичною траєкторією з можливістю маневрів на кінцевій ділянці. Довжина виробу близько 7 метрів, діаметр — 0,9 метра, маса бойової частини — до 500 кг (звичайна або ядерна). Наведення комбіноване: інерційна система з корекцією за ГЛОНАСС, можлива оптична головка самонаведення.
Технічні характеристики: заяви та реальність
Офіційні російські джерела заявляють вражаючі цифри. Максимальна швидкість — до 10–12 Махів (понад 14 000 км/год), висота досягнення гіперзвуку — близько 20 км, дальність комплексу з МіГ-31К — до 2000 км (без урахування радіуса літака), з Ту-22М3 — понад 3000 км. Кругова ймовірна помилка (КВО) декларується на рівні 1 метра. Ракета нібито здатна уражати як стаціонарні наземні цілі, так і великі надводні кораблі.
На практиці картина виглядає складніше. Аналітики та дані перехоплень показують, що на термінальній ділянці швидкість часто становить близько 3 Махів (приблизно 1240 м/с). Це типово для балістичних ракет: на піку траєкторії вони справді дуже швидкі, але при вході в щільні шари атмосфери сповільнюються. Маневрування можливе, однак його радіус і ефективність обмежені фізикою польоту.
Перше успішне перехоплення «Кинджала» українським комплексом Patriot відбулося 4 травня 2023 року над Київською областю. Українські військові та західні джерела підтвердили: уламки відповідали саме цій ракеті. Відтоді система неодноразово модернізувалася — змінювали профіль траєкторії, додавали хибні цілі та засоби радіоелектронної боротьби, щоб знизити ймовірність перехоплення. Проте сам факт успішних перехоплень показав, що «Кинджал» не є абсолютно невразливим.
Носії: скільки літаків можуть запускати ці ракети
Без літака-носія «Кинджал» — просто важка болванка. Основним і фактично єдиним серійним носієм залишається модифікований перехоплювач МіГ-31К. Один літак несе одну ракету під фюзеляжем. Виробництво нових МіГ-31 припинилося ще в 1994 році, тому всі носії — це перероблені машини з наявного парку.
За оцінками на 2026 рік, загальна кількість МіГ-31К становить близько 20–24 одиниць (дані FlightGlobal та українських джерел). Не всі вони постійно готові до вильотів із «Кинджалом»: частина проходить ремонт, частина — у резерві. Експерти зазначають, що реально боєздатних носіїв для регулярних операцій може бути менше — в окремі періоди називалися цифри 5–10 машин.
Додаткові можливості тестувалися з бомбардувальниками Ту-22М3М (до чотирьох ракет на машину), але їхня кількість обмежена, а інтеграція йде повільно. Ту-160 і Су-57 поки що залишаються в перспективі або на стадії експериментів. Обмежена кількість носіїв — головний стримувальний фактор для масового застосування «Кинджалів».
Скільки «Кинджалів» у Росії за даними 2026 року
Найактуальніші відкриті оцінки надходять від Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Станом на середину квітня 2026 року запас «Кинджалів» оцінюється в до 100 одиниць. Для порівняння: у грудні 2025 року їх було близько 50. Зростання майже вдвічі за чотири місяці пояснюється поєднанням виробництва та відносно низької витрати в бойових діях.
Виробничі потужності дозволяють випускати до 10 ракет цього типу щомісяця. Для контексту: «Іскандер-М» виробляють до 60 штук на місяць, Х-101 — до 70. «Кинджал» залишається нішевим виробом. Раніше з’являлися дані про контракти на постачання близько 188 таких ракет у період 2024–2025 років, що узгоджується зі спостережуваним зростанням запасів.
Важливо розуміти: точні цифри засекречені. Наведені оцінки — результат аналізу супутникових знімків, даних про виробництво, витрату в боях та непрямих ознак. Російська сторона офіційних підтверджень кількості не дає.
Виробництво та чинники, що впливають на арсенал
Російська оборонна промисловість змогла наростити випуск «Кинджалів» попри санкції. Основні складнощі — не стільки в самій ракеті (вона значною мірою уніфікована з «Іскандером»), скільки в носіях. Переробка МіГ-31 у варіант К потребує часу, кваліфікованих кадрів і запчастин. Двигуни Д-30Ф6, якими оснащені ці літаки, також мають обмежений ресурс, хоча складські запаси ще дозволяють підтримувати парк.
Додаткові чинники:
- Удари по аеродромах базування (наприклад, по Саваслейці) призводили до втрат і пошкоджень носіїв.
- Висока вартість однієї ракети та складність логістики обмежують темпи.
- Виробництво зосереджене на кількох підприємствах, що створює вузькі місця.
У підсумку арсенал зростає, але не вибуховими темпами. Росія воліє економити «Кинджали» для найважливіших завдань, поєднуючи їх із дешевшими та масовішими ракетами.
Бойове застосування: досвід України
Перший бойовий пуск «Кинджала» відбувся 18 березня 2022 року по складу боєприпасів в Івано-Франківській області. Відтоді ракети застосовувалися епізодично — зазвичай невеликими залпами по 2–6 одиниць. Цілі: енергетична інфраструктура, склади, командні пункти, іноді — спроби прорвати посилену ППО.
Відомі епізоди включають удари по Вінницькій області, Києву (зокрема по енергооб’єктах), а також інші регіони. Загальна кількість бойових застосувань за роки конфлікту оцінюється в кілька десятків епізодів. Повна статистика закрита, але навіть за найактивнішого використання витрата залишалася помірною — саме тому запас вдалося подвоїти за кілька місяців.
Досвід показав і сильні, і слабкі сторони. Висока швидкість та маневр ускладнюють перехоплення на ранніх етапах, але сучасні системи ППО з активним радіолокаційним наведенням і багатошаровою обороною здатні справлятися. Після перших перехоплень російська сторона доробляла ракети, змінюючи траєкторії та додаючи засоби протидії.
Переваги, обмеження та місце в стратегії
«Кинджал» дає Росії кілька тактичних переваг:
- Можливість завдавати ударів із безпечної відстані, не входячи в зону дії багатьох засобів ППО противника.
- Висока кінетична енергія та точність для ураження захищених цілей.
- Психологічний і політичний ефект — демонстрація «невразливої» зброї.
Обмеження при цьому суттєві:
- Крайньо мала кількість носіїв робить систему вразливою до превентивних ударів по аеродромах.
- Висока вартість і складність виробництва не дозволяють використовувати її масово.
- Реальна невразливість виявилася нижчою за заявлену — перехоплення Patriot це підтвердили.
- Залежність від дозаправки в повітрі та складної логістики польотів.
У російській стратегії «Кинджал» займає нішу «зброї стримування та точкових ударів». Він доповнює, а не замінює масовіші «Іскандери», «Калібри» та Х-101. Його застосовують, коли потрібно підкреслити рішучість або спробувати прорвати конкретну ділянку оборони.
Майбутнє системи та можливі сценарії
Модернізація триває. У 2025 році повідомлялося про доробки, спрямовані на покращення подолання ППО: нові профілі польоту, посилені засоби радіоелектронної боротьби, можливо — оновлена бойова частина. Інтеграція з іншими носіями (Ту-22М3М і перспективними літаками) могла б збільшити гнучкість, але процес іде повільно.
Виробничі потужності дозволяють підтримувати запас на рівні 100+ одиниць за поточної витрати. Якщо Росія вирішить активніше використовувати «Кинджали» в майбутньому конфлікті або для демонстрації сили, темпи виробництва можуть зрости — але за рахунок інших програм. Складські запаси двигунів і планерів МіГ-31 дають певний «запас міцності», однак безкінечно експлуатувати машини 1970–1980-х років неможливо.
У підсумку на 2026 рік «Кинджал» залишається грізним, але обмеженим за кількістю інструментом. Сто одиниць — це не армада, здатна змінити хід великої війни, але цілком достатньо для регулярних точкових ударів і підтримання постійної загрози. Реальна сила системи сьогодні полягає не лише в технічних характеристиках, а й у тому, як саме і наскільки часто Росія вирішить її застосовувати. Арсенал змінюватиметься разом із виробництвом, втратами носіїв і розвитком засобів протидії — і цей процес триває прямо зараз.
