Вадим Сухаревський з позивним «Барсук» — полковник, Герой України, офіцер, чий наказ відкрити вогонь 13 квітня 2014 року під Семенівкою став символом початку активного спротиву російській агресії. Він пройшов шлях від командира роти 80-ї аеромобільної бригади до першого командувача Сил безпілотних систем — нового роду військ, який за рік роботи перетворив дрони з допоміжного засобу на нервову систему та ударний кулак армії. Сьогодні Сухаревський обіймає посаду заступника командувача оперативного командування «Схід», де застосовує накопичений досвід інновацій для модернізації одного з найгарячіших напрямків фронту.
Його історія — це не суха хроніка посад, а жива трансформація людини й армії. Гори Закарпаття, іракська миротворча місія, поранення на Донбасі, звільнення Херсона та експерименти в небі з лазерами й дронами-матками склалися в унікальний сплав польової інтуїції та стратегічного мислення. Для тих, хто лише починає розбиратися в сучасній війні, це зрозумілий приклад того, як один рішучий крок змінює правила гри. Для тих, хто стежить за еволюцією безпілотних систем, — рідкісний кейс людини, яка не просто впроваджувала технології, а створювала цілу філософію їх застосування: зберігати життя бійців, не втрачаючи боєздатності.
У ньому дивовижно поєднуються жорсткість бойового командира й людяність, яка проявляється в відмові від шаблонів заради «нових рішень». «Немає тупиків — є лише нові рішення», — ця думка, як і його позивний, стала відображенням характеру: упертий, прихований в обороні та несподіваний в атаці, як барсук, що риє ходи там, де противник не очікує.
Корені в закарпатських горах: характер, загартований кордоном
Місто Берегове на Закарпатті — місце, де м’які пагорби переходять у гори, а угорський акцент сусідує з українським на одних і тих самих вулицях. Тут 6 жовтня 1984 року народився Вадим Сухаревський. Прикордоння та гірський ландшафт не просто формують пейзаж — вони вчать дивитися далі, ніж горизонт степів, і цінувати те, що дається нелегко. Регіон із багатою історією зміни держав (Австро-Угорщина, Чехословаччина, СРСР, незалежна Україна) дав майбутньому офіцерові природне розуміння крихкості кордонів і сили коренів.
Мукачівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою став першим щаблем. Там не просто накачували м’язи — формували дисципліну та командний дух. Уже тоді проявився характер: не найочевидніший шлях в армію, але внутрішнє відчуття, що форма — це не просто одяг, а спосіб бути корисним. Після ліцею — Львівський інститут Сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка». Спеціальність «Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів» ідеально лягла на його майбутній шлях: мобільність, несподіваність, робота на стику повітря й землі.
Пізніше він отримав додаткову освіту в Національному університеті оборони України та навіть магістра права в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого. Це не випадковість: розуміння правових рамок війни та етики командування стало важливим інструментом у його руках, коли доводилося приймати рішення на межі статуту й людського життя.
Ірак 2004 року: перші бойові уроки та ціна миттєвого рішення
Служба розпочалася 2004-го. У складі 6-ї окремої механізованої бригади Сухаревський вирушив у миротворчу місію в Ірак. Бій біля Ель-Кута став жорстким іспитом. Хаос, де протоколи тріщать по швах, а життя залежить від секунди. Саме там він виніс головний урок: іноді потрібно діяти швидше, ніж вимагає статут, якщо на кону стоять люди. «Для мене тоді гідність і життя моїх бійців значили набагато більше, ніж кар’єра», — пізніше признавався він.
Цей досвід не зробив його циніком. Навпаки — він навчився цінувати кожне збережене життя й шукати нестандартні шляхи. Повернення в Україну, служба в 80-й окремій аеромобільній бригаді, командування ротою з 2011 року — усе це було підготовкою до того, що сталося весною 2014-го.
13 квітня 2014 року: постріл, який відкрив епоху
Ранок під Семенівкою (район Слов’янська) видався важким. Група спецпризначенців СБУ «Альфа» потрапила під обстріл проросійських бойовиків. Наказ зверху був жорстким: вогню не відкривати. Старший лейтенант Вадим Сухаревський, командир роти 80-ї бригади, прийняв інше рішення. «Бачиш — стріляй». Його бійці відкрили вогонь першими в історії війни, яка тоді ще не називалася повномасштабною.
Цей постріл врятував групу «Альфи». І водночас став психологічним переломом для всієї армії й суспільства. До цього багато хто ще сподівався на «мирне врегулювання». Після — стало ясно: війна вже триває, і відступати не можна. Сухаревський не просто порушив наказ — він узяв на себе відповідальність, яку потім не раз підтверджував у боях за Слов’янськ, Луганський аеропорт, під Красним (де отримав поранення в ногу та контузію) та в районі Маріуполя.
Цей постріл не просто відкрив вогонь — він відкрив нову епоху в свідомості української армії, де ініціатива знизу стала цінуватися вище, ніж сліпе дотримання інструкцій.
Через Донбас до інновацій: 503-й батальйон і перші дрони
У 2016 році Сухаревський очолив 503-й окремий батальйон морської піхоти на маріупольському напрямку. Тут він зробив те, що пізніше стало його візитівкою: почав активно застосовувати безпілотники для коригування артилерійського вогню. Дрони стали «очима й мозком» підрозділу. Не просто розвідка — точне наведення, економія снарядів і, головне, зменшення втрат серед своїх.
Пізніше він був начальником штабу 35-ї окремої бригади морської піхоти, відточуючи тактику. Поранення, контузії, постійне напруження — усе це не зламало, а загартувало. До 2022 року він уже командував 59-ю окремою мотопіхотною бригадою імені Якова Гандзюка.
2022 рік: 59-та бригада та прапор над Херсоном
Повномасштабне вторгнення застало його на командній посаді 59-ї бригади. Контрнаступ на правобережжі Херсонщини став вершиною його польової кар’єри. Бригада брала участь у звільненні кількох населених пунктів. 9 листопада 2022 року — Зелений Гай. А 14 листопада в Херсоні з групою з 30 бійців він підняв український прапор. Президент Зеленський був поруч. Це був не парадний жест — це був момент, коли війна повернула надію.
Командування бригадою в умовах сучасного бою вимагало вже не лише хоробрості, а й технологічного мислення. Дрони, зв’язок, розвідка — усе це Сухаревський уже сприймав як невід’ємну частину тактики.
Сили безпілотних систем: створення нового роду військ
9 лютого 2024 року Сухаревський став заступником головнокомандувача з питань безпілотних систем. А 10 червня — першим командувачем новостворених Сил безпілотних систем ЗСУ. Це був історичний момент: Україна створила окремий рід військ, аналогів якому в світі майже не було. Порівняння зі створенням Військово-повітряних сил на початку XX століття — не перебільшення.
За рік він сформував доктрину асиметричної війни, де технології працюють на збереження життя. Було випробувано та впроваджено лазерну систему «Тризуб» — Україна стала п’ятою країною, здатною збивати повітряні цілі на висоті понад 2 км за допомогою спрямованої енергії. Розвивався проєкт дрона-матки, що несе два FPV-дрони й значно збільшує дальність ураження. Велася робота над альтернативними каналами зв’язку, незалежними від Starlink. За його оцінками, інтенсивність ворожої розвідувальної авіації вдалося знизити вдвічі.
«Усі наступні війни п’ятого покоління будуть війнами безпілотних систем», — говорив він. І не просто говорив — робив.
Червень 2025: чесний відхід і нова місія на Сході
3 червня 2025 року указом президента Сухаревський був звільнений з посади командувача Силами безпілотних систем. На його місце прийшов Роберт «Мадяр» Бровді. Сам Сухаревський пояснив рішення просто й професійно: на поточному етапі його бачення подальшого розвитку СБС розійшлося з керівництвом. Він назвав цей крок «чесним і професійним» і висловив упевненість, що ідея житиме далі.
Того ж дня його призначили заступником командувача оперативного командування «Схід». Завдання — модернізація командування з урахуванням усього накопиченого досвіду. Інновації, дрони, асиметричні підходи тепер мають працювати на конкретній, найбільш протяжній і складній ділянці фронту.
Перехід Сухаревського на Схід — це не пониження, а логічне продовження: людина, яка змінювала правила війни зверху, тепер застосовує їх там, де щодня вирішується результат окремих боїв і всієї кампанії.
Людина за позивним: сім’я, ігри та філософія «немає тупиків»
За формою — жива людина. Дружина Юлія — оперна співачка й бандуристка з Чернігова. Донька й син. До війни він брав участь у проєкті «Академія лідерства» для школярів Маріуполя — вкладав час у майбутнє, коли ще не знав, наскільки близько воно підійде. Захоплюється рольовими іграми (Stalker 2, Warhammer Fantasy) та дайвінгом. В одному з кліпів гурту Kozak System він навіть знявся.
Ігри — не просто хобі. Стратегія, управління ресурсами, адаптація до мінливих умов — усе це напряму лягає на військове мислення. «Немає тупиків — є лише нові рішення» — це не гасло, а принцип, який він проніс через Ірак, Донбас і роки роботи з дронами.
Ключові віхи кар’єри Вадима Сухаревського
| Рік | Подія / посада | Значення |
|---|---|---|
| 2004 | Миротворча місія в Іраку (6-та ОМБр) | Перші бойові уроки, розуміння ціни миттєвого рішення |
| 2011–2014 | Командир роти 80-ї ОАеМБр | Формування командного стилю |
| 13 квітня 2014 | Перший постріл під Семенівкою | Символ початку активного спротиву |
| 2016–2021 | Командир 503-го ОБМП, начштабу 35-ї ОБрМП | Піонерське застосування дронів для коригування вогню |
| 2022–2024 | Командир 59-ї ОМПБр | Участь у контрнаступі, прапор над Херсоном |
| Лютий–червень 2024 | Заст. головкому з безпілотних систем | Підготовка створення нового роду військ |
| Червень 2024 – червень 2025 | Перший командувач Силами безпілотних систем | Створення доктрини, «Тризуб», дрони-матки, зниження активності ворожої розвідки |
| З червня 2025 | Заступник командувача ОК «Схід» | Модернізація командування із застосуванням інноваційного досвіду |
Інформація про віхи кар’єри та нагороди підтверджується офіційними указами президента України та матеріалами Генерального штабу ЗСУ.
Спадщина та погляд у майбутнє
Сухаревський не просто воював — він змінював саму природу війни. Від першого пострілу, який врятував людей і зламав психологічний бар’єр, до лазерних систем і дронів-маток, які дозволяють бити далі й точніше, зберігаючи життя тих, хто йде по землі. Його підхід — це не заміна людини технікою, а посилення людини технікою. Асиметрія, швидкість ухвалення рішень, відмова від шаблонів заради життя бійців.
Сьогодні, працюючи на Сході, він продовжує ту саму лінію: впроваджувати те, що довело свою ефективність, у реальні бойові умови. Для української армії він став одним із тих, хто довів: навіть у найтехнологічнішій війні головне — людина, яка вміє бачити далі, вирішувати швидше й не боятися брати відповідальність.
Його історія ще далеко не завершена. І це, мабуть, найважливіше, що можна сказати про людину з позивним «Барсук».
