Сьогодні агентство працює у понад 120 країнах і захищає права майже 118 мільйонів людей, які втратили дім. Його мандат охоплює не лише біженців, що перетинають кордони, а й внутрішньо переміщених осіб, апатридів і тих, хто шукає притулку. Головна мета — не просто роздати намети та їжу, а знайти довгострокові рішення: безпечне повернення додому, інтеграцію в новій країні або переселення в третю.
Історія створення та еволюція мандата
Ключовим юридичним документом залишається Конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол до неї 1967 року. Саме вони дають визначення: біженець — людина, яка перебуває поза країною свого громадянства через обґрунтований страх переслідування за ознакою раси, релігії, національності, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів. Пізніше мандат розширили: тепер УВКБ ООН допомагає і тим, хто переміщений всередині власної країни, і людям без громадянства.
Двічі — у 1954 та 1981 роках — організація отримувала Нобелівську премію миру. Ці нагороди стали визнанням того, що захист біженців — це не просто гуманітарна допомога, а робота зі збереження людської гідності в найтяжчих умовах.
Хто очолює та як побудована структура
Штаб-квартира розташована в Женеві. У польових офісах по всьому світу працюють близько десяти тисяч співробітників. Вони реєструють людей, видають документи, організовують табори, ведуть переговори з урядами та стежать за дотриманням принципу non-refoulement — заборони на примусове повернення до країни, де людині загрожує небезпека.
Масштаби роботи в цифрах 2025–2026 років
Більшість біженців (68 відсотків) живуть у країнах із низьким і середнім рівнем доходу. Найбільшими приймаючими державами стали Колумбія, Німеччина, Туреччина, Уганда та Іран. Основні країни походження — Афганістан, Судан, Сирія, Україна, Південний Судан і Венесуела.
У 2025 році 5,4 мільйона людей були змушені покинути батьківщину, але водночас 14,7 мільйона змогли повернутися — це другий за величиною показник повернень за шістдесят років. Проте багато хто повертався в небезпечні умови, тому стійкість цих процесів викликає серйозні питання.
| Категорія | Чисельність (кінець 2025) | Основні особливості |
|---|---|---|
| Біженці | 41,6 млн | Включно з особами в ситуації, подібній до біженців, і під мандатом БАПОР |
| Внутрішньо переміщені особи | 68,7 млн | Найбільша група; Судан — найбільша криза |
| Шукачі притулку | 9 млн | Очікують рішення щодо статусу |
| Апатриди | ≈4,5 млн | Позбавлені громадянства та базових прав |
Що конкретно робить UNHCR на практиці
Довгострокові рішення поділяються на три напрями:
- добровільна репатріація — коли умови на батьківщині дозволяють безпечно повернутися;
- місцева інтеграція — отримання права жити і працювати в країні притулку;
- переселення — переїзд у третю країну, готову прийняти біженців.
В Ізраїлі, наприклад, офіс UNHCR (саме його часто шукають за запитом із «il») з 1970-х років допомагав реєструвати шукачів притулку, доки національна система не взяла ці функції на себе. Сьогодні агентство там здебільшого моніторить дотримання прав, консультує та співпрацює з місцевими НГО.
Усі послуги УВКБ ООН безкоштовні. Організація ніколи не просить грошей за реєстрацію, документи чи консультації. Будь-які пропозиції «прискорити» процес за плату — майже напевно шахрайство.
Як звичайна людина може допомогти або отримати допомогу
Тим, хто хоче підтримати роботу агентства, доступні пожертви через офіційний сайт. Існує також Refugee Zakat Fund — спеціальний механізм, який дозволяє мусульманським донорам спрямовувати закят безпосередньо сім’ям біженців у повній відповідності до шаріатських норм. У 2024–2025 роках через нього допомогли сотням тисяч людей.
За моїм досвідом спостереження за роботою польових місій, найцінніше — це не лише гроші, а й увага. Історії біженців рідко потрапляють у заголовки після перших тижнів кризи, а потреба в підтримці залишається роками. Саме тому УВКБ ООН продовжує працювати навіть тоді, коли камери від’їжджають.
Організація залишається одним із найефективніших інструментів міжнародної спільноти. Попри хронічний дефіцит фінансування та зростаючу кількість конфліктів, вона продовжує рятувати життя і повертати людям надію на те, що вимушена втеча колись закінчиться.
