Гінзбург Валентина Григорівна — українська лікарка-акушерка-гінекологиня, докторка медичних наук і заслужена лікарка України, яка майже два десятиліття очолювала систему охорони здоров’я спочатку на регіональному, а потім і на столичному рівні. З жовтня 2017 по жовтень 2025 року вона очолювала Департамент охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації, а раніше — профільний департамент Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
Її шлях — це рух від рядової лікарки-інтерна до однієї з найпомітніших і найобговорюваніших постатей української медичної бюрократії. Наукові ступені та державна нагорода сусідять у цій біографії з кримінальними провадженнями, гострою критикою депутатів і громадськими кампаніями за відставку, тому говорити про Валентину Гінзбург в одній тональності просто неможливо.
Далі — детальний розбір походження, освіти, службового зростання, ключових рішень і конфліктів, а також того, чим завершився її довгий чиновницький шлях восени 2025 року.
Походження та ранні роки
Народилася Валентина Григорівна 10 березня 1964 року в селищі міського типу Софіївка на Дніпропетровщині — тихому райцентрі серед степових просторів південно-східної України. Провінційне дитинство, звичайна радянська школа, відсутність гучних стартових переваг — портрет, знайомий тисячам майбутніх лікарів її покоління.
Медицину вона обрала рано й усвідомлено. Після школи майбутня чиновниця вступила до Дніпропетровського медичного інституту — одного з найсильніших медичних закладів регіону. Саме цей вибір визначив усю подальшу траєкторію: від операційної пологового відділення до кабінету керівниці столичного охорони здоров’я дистанція виявилася величезною, але пройшла вона її крок за кроком.
Освіта та наукова кар’єра
У 1987 році Валентина Гінзбург закінчила Дніпропетровський медичний інститут за спеціальністю «лікувальна справа». Чисто лікарського диплома для управлінської кар’єри з часом стало недостатньо, і в 2007 році вона отримала другу вищу освіту — закінчила Дніпропетровський регіональний інститут державного управління при Президентові України, опанувавши професію управлінця.
Паралельно будувалася наукова біографія. Ступінь кандидата медичних наук чиновниця отримала в 2006 році, звання доцента — у 2013-му, а докторську ступінь з медицини захистила в 2015 році. До цього додалися вищі кваліфікаційні категорії одразу за двома напрямами — з організації та управління охороною здоров’я та з акушерства й гінекології. Окрема позиція в послужному списку — почесне звання заслуженої лікарки України.
Невелика таблиця допомагає побачити науково-кваліфікаційний «фундамент» без зайвих деталей.
| Рік | Досягнення | Галузь |
|---|---|---|
| 2006 | Кандидатка медичних наук | Медицина |
| 2013 | Доцентка, вища категорія | Організація та управління охороною здоров’я |
| 2015 | Докторка медичних наук, вища категорія | Акушерство та гінекологія |
| — | Заслужена лікарка України | Державне почесне звання |
Професійний шлях: від акушерки до керівниці
Свою трудову біографію Валентина Григорівна розпочала у 23 роки — в 1987 році прийшла лікаркою-інтерном із терапії до Міської клінічної лікарні №1 Дніпропетровська. Уже через рік вона перейшла в акушерство та гінекологію, приймаючи пологи й пацієнток, — і наступні сім років працювала «у станку», у найнапруженішій лікарській спеціальності, де ціна помилки вимірюється двома життями одразу.
Далі розпочалося управлінське піднесення: завідування жіночою консультацією, посада головної акушерки-гінекологині обласного управління охорони здоров’я, потім — заступниці начальника. Кожна сходинка відводила її все далі від палати й усе ближче до кабінету, де вирішуються гроші, тендери й кадри. Повна мапа цього зростання — в таблиці нижче.
| Період | Посада | Установа / орган |
|---|---|---|
| 1987–1988 | Лікарка-інтерн | Міська клінічна лікарня №1, Дніпропетровськ |
| 1988–1995 | Лікарка-акушерка-гінекологиня | Міська клінічна лікарня №1, Дніпропетровськ |
| 1995–2000 | Завідувачка жіночої консультації | Міська клінічна лікарня, Дніпропетровськ |
| 2000–2004 | Головна акушерка-гінекологиня управління | Управління охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА |
| 2004–2007 | Заступниця начальника управління | Головне управління охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА |
| 2007–2015 | Директорка департаменту охорони здоров’я | Дніпропетровська ОДА |
| 2017 | Заступниця директора — начальниця управління медичної допомоги | Департамент охорони здоров’я КМДА |
| 2017–2025 | Директорка департаменту охорони здоров’я | Київська міська державна адміністрація (КМДА) |
Джерело біографічних даних: довідка муніципального видання «Вечірній Київ» (vechirniy.kyiv.ua).
Дніпропетровський період: розквіт і перші тіні
Справжня апаратна сила прийшла до неї в 2007 році, коли Валентина Гінзбург очолила департамент охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА і утримувала цю посаду до 2015 року. Вісім років — значний термін для чиновниці, і саме на них припав пік її впливу в регіоні. Їй приписували роль однієї з провідниць масштабної перебудови обласної медицини того часу.
Злет збігся в часі з приходом до влади «Партії регіонів», і саме цей період обріс найбільшою кількістю скандалів і журналістських розслідувань, тінь яких тягтиметься за чиновницею ще багато років.
Розслідувачі та регіональні ЗМІ підіймали в тому числі важкі питання — наприклад, про показники дитячої смертності в області в роки її керівництва. Тут важливо провести чітку межу: значна частина подібних публікацій залишалася на рівні звинувачень і медійних версій і не була підтверджена обвинувальними вироками. До оцінки таких епізодів варто підходити обережно, відокремлюючи доведені факти від резонансних припущень.
На чолі столичного охорони здоров’я
Друге дихання кар’єра отримала в столиці. У 2016 році спроба Гінзбург пройти за конкурсом на посаду директорки Департаменту охорони здоров’я КМДА провалилася, але вже в 2017-му вона повернулася — спочатку заступницею директора й начальницею управління з організації медичної допомоги, а з 23 жовтня 2017 року стала повноправною керівницею департаменту. Призначення за мера Віталія Кличка одразу спричинило громадський резонанс через її попередній послужний список.
На цій посаді вона пропрацювала вісім років — фактично весь драматичний відрізок новітньої історії міста. Під її керівництвом департамент проходив через пандемію COVID-19, а потім — через повномасштабну війну, коли столичній медицині довелося одночасно лікувати киян, приймати поранених і працювати під ракетними ударами. Саме її відомство звітувало про екстрену допомогу постраждалим під час обстрілів, про спалахи кору й гепатиту, про профілактику онкозахворювань.
Суперечки, критика та кримінальні справи
Публічна кар’єра Валентини Гінзбург майже весь час ішла пліч-о-пліч із конфліктами. Найвідоміший епізод стосується 2014 року, коли проти неї, тодішньої голови облздоров’я Дніпропетровщини, відкрили кримінальне провадження — так зване «справа лікарів». За версією слідства, під час виборчої кампанії 2012 року керівників медичних закладів, де розміщувалися виборчі дільниці, під загрозою звільнення примушували забезпечити високий результат за «Партію регіонів». Чиновницю помістили під цілодобовий домашній арешт з електронним браслетом і відсторонили від посади; на початку 2015 року суд у Дніпропетровській області цю справу закрив.
Ключовий нюанс, про який часто забувають у запалі публікацій: низка гучних звинувачень проти Гінзбург так і залишилася звинуваченнями та медійними версіями, не завершившись обвинувальним вироком суду.
У столиці напруга не спадала. У 2020 році, на тлі спалаху COVID-19 та гострого дефіциту засобів захисту в лікарнях, депутати Київської міської ради звинувачували департамент у непрозорості; мер навіть відкрив дисциплінарне провадження, але влітку того ж року закрив його без оприлюднення результатів перевірок. Далі — більше: контрольна комісія Київської міської ради в 2023 році висловлювала чиновниці недовіру, а в 2024–2025 роках київські медики й депутати скаржилися на порушення під час реорганізації мережі лікарень і підозри в нецільовому використанні коштів під час війни.
Варто виділити й таку деталь: кілька разів доля керівниці буквально висіла на волосині, але щоразу їй вдавалося втриматися в кріслі — то завдяки апаратній спритності, то завдяки відсутності остаточних судових рішень.
Відставка 2025 року та громадянський урок
Розв’язка настала восени 2025-го. Після багаторічної критики та чергової петиції киян — під красномовною назвою «SOS від лікарів і пацієнтів», яку підтримали й представники ветеранської спільноти, — Валентина Гінзбург написала заяву про звільнення. 13 жовтня 2025 року її звільнили з посади директорки Департаменту охорони здоров’я КМДА у зв’язку з виходом на пенсію, про що повідомляло, зокрема, видання «Українська правда». Так завершився її восьмирічний столичний термін і майже два десятиліття на чолі регіональної та міської медицини.
Ця історія цікава не лише персональною драмою, а й цілком практичним сенсом для звичайного городянина. Вона показує, що інструменти громадянського впливу в Україні працюють: електронна петиція на сайті Київської міської ради, яка набрала необхідний поріг голосів, зобов’язує владу розглянути питання, а контрольні комісії ради вправі рекомендувати відставку чиновника. Тим, хто хоче впливати на якість місцевої медицини, варто знати ці важелі — публічний запит, петиція, звернення до депутатів профільної комісії часто виявляються дієвішими, ніж розмови на кухні.
Про приватне життя Валентини Григорівни в відкритих джерелах відомо небагато: вона заміжня, чоловіком у деклараціях зазначено Валерія Володимировича Войченка, а достовірних публічних даних про інших членів родини мало — і це той випадок, коли домисли краще залишити за дужками. Її біографія залишається наочним прикладом того, як в одній долі переплітаються реальні професійні заслуги, наукові ступені та почесне звання — і водночас довгий шлейф суперечок, через який ім’я чиновниці ще довго спливатиме в дискусіях про те, якою має бути українська медицина і хто має право нею керувати.
