Султанат Оман — одна з небагатьох збережених у світі абсолютних монархій, де вся повнота влади зосереджена в руках однієї людини — султана. Сьогодні країною править Хейсам бен Тарик Аль Саїд, який зійшов на трон у січні 2020 року. Він одночасно очолює уряд, командує збройними силами та визначає всю зовнішню і внутрішню політику, спираючись на Основний закон 1996 року — документ, який відіграє тут роль конституції.
Оманська модель, проте, далека від жорсткого одноосібного правління в чистому вигляді. Поряд із султаном працює Рада міністрів, діє двопалатна дорадча Рада Оману, а громадяни з 2000 року обирають нижню палату — Меджліс аш-Шура. Верховна влада передається у спадок всередині династії Аль Саїд, яка править країною з середини XVIII століття, і в 2021 році ця система вперше отримала чіткий, зафіксований порядок престолонаслідування з інститутом спадкового принца.
Півстоліття реформ перетворили бідну, закриту від світу країну на стабільну й сучасну державу, яка сьогодні перебудовує економіку за національною програмою «Vision 2040», зберігаючи монархічну основу влади. Далі — детальний розбір того, хто і як керує Оманом, з яких інститутів складається його державний устрій і куди прямує ця неповторна політична система.
Абсолютна монархія по-оманськи: що ховається за формулюванням
Офіційно країна називається Султанат Оман — арабська, ісламська, незалежна і суверенна держава зі столицею в Маскаті. Державна релігія — іслам, основою правової системи слугує мусульманський шаріат, а офіційна мова — арабська. Усе це закріплено вже першими статтями Основного закону, що задають рамки, всередині яких існує оманська влада.
Форма правління визначена лаконічно: монархія у формі султанату, що передається у спадок. Султан тут — постать майже всеосяжна: глава держави, глава уряду та верховний головнокомандувач водночас. Династія Аль Саїд утримує трон із середини XVIII століття, і саме її чоловіча лінія має виняткове право на верховну владу. За концентрацією повноважень Оман часто ставлять поряд із Саудівською Аравією, хоча оманський варіант помітно м’якший.
Різниця — в деталях, які легко пропустити. Основний закон встановлює обмеження навіть для монарха: заборонено довільну конфіскацію майна, депортацію підданих і створення перешкод їхньому поверненню на батьківщину. А дев’ята стаття прямо проголошує, що система правління будується на засадах справедливості, дорадчості (шури) та рівності. Дорадчість вшита в саму тканину держави — це не декоративна деталь, а один із наріжних елементів оманської політичної культури.
Султан — вершина всієї системи
Хейсам бен Тарик зосередив у своїх руках вражаючий набір посад. Крім трону він обіймає крісло прем’єр-міністра, залишається верховним головнокомандувачем, міністром оборони, міністром фінансів і головою Центрального банку. Частину важких портфелів, успадкованих від попередника, він усе ж передав: вже в серпні 2020 року в Оману з’явилися самостійні міністри закордонних справ і фінансів, що стало першим сигналом курсу на розвантаження монаршої влади.
Ключова особливість оманського ладу полягає в тому, що султан володіє і законодавчою, і виконавчою владою: закони країни народжуються у формі султанських указів, а не голосувань у парламенті.
Монарху допомагає розгалужена система рад. Рада міністрів виконує роль фактичного уряду, але засідання відбуваються за зачиненими дверима і лише готують рекомендації. Під конкретні завдання діють Рада оборони, Рада національної безпеки, органи з фінансових і енергетичних питань. Така архітектура дозволяє султану спиратися на професійні команди, залишаючи за собою останнє слово з усіх стратегічних напрямів — від бюджету до відносин із сусідами по Затоці.
Основний закон 1996 року: «конституція» особливого типу
Оманська конституція з’явилася 6 листопада 1996 року і була затверджена не референдумом, а султанським указом — тим самим способом, яким до неї потім вносять будь-які поправки. Офіційна її назва пов’язана з «Білою книгою»; по суті це Основний закон Султанату Оман, що складається з преамбули та 81 статті. Документ описує природу держави, права підданих, устрій влади і, що критично важливо, механізм її передачі.
П’ята стаття закріплює спадкування по чоловічій лінії династії Аль Саїд — нащадкам Сейїда Туркі бен Саїда. Шоста відводить Раді правлячої сім’ї три дні на те, щоб обрати нового султана після того, як трон звільняється. Якщо сім’я не дійде згоди, розпечатують запечатаний лист покійного монарха з іменем наступника — механізм, який одного разу вже спрацював із майже театральною точністю.
Реформа 2021 року та перший спадковий принц
У січні 2021 року султан Хейсам провів, мабуть, найважливіше оновлення Основного закону за чверть століття. Указами № 6 і № 7 він уперше в історії країни запровадив посаду спадкового принца та встановив чіткий порядок престолонаслідування: трон переходить до старшого сина правлячого султана. Тим самим пакетом були підтверджені свобода слова та вираження думок громадян і жителів, а також оновлено статут Ради Оману.
Поява інституту спадкового принца зняла головну тривогу пізніх років попереднього правління — невизначеність із наступником — і зробила передачу влади в Омані прогнозованою на десятиліття вперед.
Першим спадковим принцем став старший син султана — Тейязин бен Хейсам, народжений 21 серпня 1990 року. Він здобув ступінь із політології в Оксфорді, закінчив військову академію Сандгерст, працював дипломатом в оманському посольстві в Лондоні, а потім очолював міністерство культури, спорту та молоді. У січні 2026 року його роль помітно посилилася: указом № 17/2026 його призначили заступником прем’єр-міністра з економічних питань, що фактично ввело майбутнього монарха у вищий ешелон виконавчої влади.
Від Кабуса до Хейсама: півстоліття, що змінило країну
Сучасний вигляд Оману неможливо зрозуміти без султана Кабуса бен Саїда. У 1970 році він усунув від трону власного батька, Саїда бен Таймура, і повів країну геть від ізоляції, в яку вона була занурена. Майже п’ятдесят років правління обернулися стрімкою модернізацією: якщо на початку його епохи ВВП на душу населення становив близько 354 доларів, то до 2008 року він перевищив 23 тисячі — стрибок, який важко усвідомити без цифр.
Кабус перебудував освіту і охорону здоров’я, вивів із бідності більшість підданих і зробив ставку на права жінок. З 1997 року оманки беруть участь у виборах, з 2008-го — володіють землею, працюють міністерками та представляють султанат за кордоном у ранзі послів. На тлі сусідів Оман перетворився на острівець стабільності, що й стало головним політичним капіталом країни.
Тим, хто стежить за політикою Перської затоки не перший рік, оманська передача влади в січні 2020-го запам’яталася саме тишею. Кабус помер 10 січня, не залишивши ні дітей, ні публічно названого наступника — лише запечатаний заповіт. Рада правлячої сім’ї вирішила довіритися його вибору, лист розпечатали в присутності Ради оборони, і вже наступного дня султаном було проголошено двоюрідного брата покійного, Хейсама бен Тарика — п’ятнадцятого правителя династії Аль Саїд. Жодної боротьби за трон, жодного вакууму влади.
Як влаштована влада: султан, уряд, ради та суди
Щоб охопити всю конструкцію оманської держави загалом, зручно поглянути на її наріжні інститути та їхні ролі в одній таблиці.
| Інститут | Функція | Як формується |
|---|---|---|
| Султан | Глава держави та уряду, верховний головнокомандувач; носій законодавчої та виконавчої влади | Спадкування по чоловічій лінії династії Аль Саїд |
| Рада міністрів | Фактичний уряд: готує та реалізує політику, вносить рекомендації султану | Призначається султаном; включає жінок |
| Рада Оману (дві палати) | Дорадчий орган: обговорення законопроєктів, контроль економічної та соціальної сфер | Нижня палата обирається громадянами, верхня призначається |
| Судова влада | Незалежне правосуддя; окремий адміністративний суд розглядає позови до уряду | Три інстанції: суди першої інстанції, апеляційні суди, Верховний суд |
Джерело: Основний закон Султанату Оман (1996).
Рада міністрів — серце щоденного управління. До її складу входять кілька десятків членів, включно з жінками; вона обговорює проєкти законів і указів, веде економічні, соціальні та адміністративні питання, але діє як дорадчо-виконавчий орган при султані, а не як самостійний центр сили. Судова ж гілка за Основним законом проголошена незалежною, спирається на шаріат і вибудувана в звичну трирівневу піраміду — від первинних судів до Верховного суду як найвищої інстанції.
Рада Оману: дві палати дорадчої влади
Парламентський вимір оманської системи втілює Рада Оману (Меджліс Оман) — двопалатний орган, роль якого правильніше за все описати словом «дорадчий». Відмінності між його палатами наочно видно в порівнянні.
| Характеристика | Меджліс аш-Шура (нижня палата) | Меджліс ад-Дауля (верхня палата) |
|---|---|---|
| Рік створення | 1991 | 1997 |
| Як формується | Обирається громадянами старшими за 21 рік (чоловіками та жінками) | Призначається султаном |
| Кількість членів (поточний склик) | 90 | 86 |
| Термін повноважень | 4 роки | 4 роки |
| Головна роль | Обговорення та пропозиція законів, контроль соціально-економічної політики | Експертна оцінка, «палата досвіду» з колишніх чиновників і видатних діячів |
| Представництво жінок | У скликанні 2023–2027 обраних жінок немає | Близько 20% складу |
Джерела: Міжпарламентський союз (IPU Parline), портал shura.om.
У Ради Оману немає права законодавчої ініціативи — вона готує рекомендації для султана та Ради міністрів. Нижня палата може розглядати законопроєкти та контролювати дії уряду в питаннях економіки та соціальної політики, однак теми зовнішньої політики, оборони та державного устрою залишаються поза її повноваженнями. Політичних партій у країні немає: депутати обираються як незалежні кандидати, а верхня палата збирає шанованих «старійшин» держави за призначенням монарха.
Вибори та голос громадян
Оман охоче демонструє, що дорадчість для нього — не порожній звук. Вибори десятого скликання Меджлісу аш-Шура, які відбулися 29 жовтня 2023 року, стали першими в арабському світі повністю цифровими виборами. Голосувати можна було через мобільний застосунок «Intikhab» із підтримкою безконтактної технології, аудіоозвученням і сурдоперекладом для людей з інвалідністю — рідкісне поєднання технологічності та уваги до доступності.
Явка приємно здивувала: близько 65,8% із приблизно 753 тисяч виборців. За 90 місць змагалися 843 кандидати, серед яких була 31 жінка, — однак жодній із них пройти до палати так і не вдалося, і питання гендерного представництва в нижній палаті залишається відкритим. Головою в четвертий раз поспіль було переобрано Халіда бен Хіляля аль-Маавалі. Оманки при цьому відчутно присутні у верхній палаті та уряді, тож баланс сил розподіляється між інститутами по-своєму.
Куди прямує оманська модель: Vision 2040 та нові реформи
Економічний фундамент під політичною системою помітно перебудовується. Стратегія «Oman Vision 2040», що стартувала 2021 року, націлена на диверсифікацію господарства, зменшення залежності від нафти, приватизацію, «оманізацію» ринку праці та перехід до економіки знань. Її провідником став перший п’ятирічний план на 2021–2025 роки, а в травні 2023-го було запущено інвестиційний Оманський фонд майбутнього з капіталом у 2 мільярди оманських ріалів.
За повідомленнями 2025 року, з 2028-го Оман планує запровадити перший у країнах Перської затоки особистий прибутковий податок — ставку 5% для громадян із найвищими доходами, що для нафтових монархій регіону виглядає по-справжньому сміливим кроком.
Соціальна повістка йде рука об руку з фіскальною. Прийнятий Закон про соціальний захист закладає єдину систему підтримки «для всіх верств суспільства», паралельно розвивається особлива економічна зона Дукм за межами Ормузької протоки, а інфраструктура портів і доріг продовжує розширюватися. Населення країни, за даними Національного центру статистики та інформації (NCSI), становило близько 5 мільйонів осіб, а до 2040 року може наблизитися до 7,7 мільйона — зростаюча, молода нація задає попит на нові робочі місця та послуги.
У зовнішній політиці Оман десятиліттями дотримується лінії стриманості та посередництва: він не приєднався до «Угод Авраама», виступає за розв’язання палестинського питання на основі двох держав і не раз ставав майданчиком для непублічних переговорів, включно з контактами навколо іранської ядерної програми. Ця роль «тихого дипломата» органічно доповнює внутрішню модель — обережну, неспішну, але послідовну. З молодим, оксфордсько-сандгерстським спадковим принцем на чолі економічного блоку уряду оманська система влади вступає в нову фазу, і спостерігати за тим, як давня монархія приміряє цифрову епоху, буде по-справжньому цікаво.
