Сергій Кислиця — це кар’єрний дипломат, чий професійний шлях розпочався 1992 року з посади стажера в Міністерстві закордонних справ і привів його до ролі першого заступника керівника Офісу Президента України. Його виступи в Раді Безпеки ООН під час повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році перетворили сухі протоколи на потужні емоційні заяви, які розлетілися світом і допомогли привернути увагу до реальності війни. Сьогодні, спираючись на десятиліття досвіду в багатосторонній дипломатії, він координує високорівневі переговори та зусилля з відновлення країни, поєднуючи юридичну точність із людським підходом до найскладніших викликів.
Його стиль — це не просто риторика, а дієвий інструмент, що використовує свідчення очевидців, історичні паралелі та прямі звернення, аби викривати дезінформацію й нагадувати міжнародній спільноті про ціну бездіяльності. У 2025–2026 роках Кислиця брав участь у переговорах про припинення вогню в Стамбулі та зустрічах високого рівня у Вашингтоні, а в січні 2026 року президент Володимир Зеленський призначив його першим заступником глави Офісу Президента. Цей крок підкреслив довіру до його здатності вибудовувати стратегію в умовах, коли кожне слово й рішення впливає на майбутнє України та глобальну безпеку.
Ранні роки та освіта: фундамент, закладений у Києві
Сергій Олегович Кислиця народився 15 серпня 1969 року в Києві. Дитинство та юність припали на останні роки Радянського Союзу й перші незалежні кроки України — час, коли світ змінювався на очах, а дипломатія ставала ключем до виживання молодої держави. Він закінчив із відзнакою факультет міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Навчання включало глибоке вивчення міжнародного публічного права, права міжнародних організацій, прав людини та договірного права. Ці дисципліни сформували звичку спиратися на факти та норми, а не на емоції — навичку, яка згодом проявилася в його виступах, де кожне звинувачення підкріплювалося конкретними доказами. Володіючи українською, російською, англійською, іспанською та французькою мовами, він ще в студентські роки готувався до роботи в багатомовному середовищі міжнародних форумів.
Перші кроки в професії виявилися не менш важливими. 1992 року Кислиця прийшов до МЗС України стажером відділу НБСЄ (нині ОБСЄ) та європейського регіонального співробітництва. Це був час формування нової української зовнішньої політики після розпаду СРСР. Уже за рік він перейшов на штатну посаду аташе, а потім — третього секретаря. Робота на європейському напрямку дала йому розуміння механізмів регіональної безпеки та важливості інституцій, які згодом допомогли Україні відстоювати свої інтереси на глобальному рівні.
Підйом кар’єрними сходами: від Вашингтона до центру ухвалення рішень
Кар’єра Кислиці розвивалася послідовно та цілеспрямовано. У 2001–2005 роках він працював у посольстві України у Вашингтоні — спочатку політичним радником, потім радником-посланником. Це був період, коли Україна активно вибудовувала відносини зі США після Помаранчевої революції та на тлі зростаючого інтересу Америки до пострадянського простору. Досвід роботи з американськими партнерами навчив його розуміти нюанси двосторонньої дипломатії та цінність особистих контактів на високому рівні.
Повернувшись до Києва 2006 року, він обійняв посаду заступника директора другого територіального департаменту МЗС (країни Америки та Західної Європи), а невдовзі очолив Департамент міжнародних організацій. На цій посаді Кислиця координував роботу України в ООН, ЮНЕСКО, Раді Європи та інших структурах. Роки 2006–2014 стали для нього школою багатосторонньої дипломатії: він готував позиції щодо резолюцій, вів переговори щодо текстів і вчився знаходити компроміси між інтересами різних країн.
Із 9 березня 2014 року — одразу після анексії Криму Росією — Кислиця став заступником міністра закордонних справ. Цей період вимагав від дипломатів максимальної мобілізації: потрібно було пояснювати світові суть подій на сході України, домагатися підтримки санкцій і зберігати канали комунікації. Паралельно в 2015–2017 роках він представляв Україну в Виконавчій раді ЮНЕСКО. Досвід роботи з культурною та освітньою спадщиною додав ще один вимір до його професійного профілю.
Роки в ООН: голос, який неможливо було ігнорувати
20 лютого 2020 року Сергій Кислиця вручив вірчі грамоти генеральному секретарю ООН Антоніу Гутеррешу та офіційно вступив на посаду Постійного представника України при Організації Об’єднаних Націй. Цей період збігся з початком пандемії, а потім — із повномасштабним вторгненням Росії в лютому 2022 року. Саме тоді його виступи в Раді Безпеки та Генеральній Асамблеї набули особливої сили.
Традиційна дипломатія часто віддає перевагу обережним формулюванням. Кислиця ж обрав інший шлях — прямий, емоційно насичений і такой, що спирається на людські історії. 23 лютого 2022 року на екстреному засіданні Радбезу він звернувся до російського представника Василія Небензі із закликом зв’язатися з міністром закордонних справ Сергієм Лавровим і зупинити війну. Він назвав російські дії воєнними злочинами й заявив, що воєнні злочинці вирушать «прямо в пекло, а не в чистилище».
Через кілька днів, 28 лютого, на Генеральній Асамблеї він провів паралель між ядерними погрозами Володимира Путіна та долею Адольфа Гітлера в берлінському бункері в травні 1945 року. 1 березня 2022 року Кислиця зачитав уривки з листування загиблого російського солдата з матір’ю: «Мамо, я в Україні. Тут іде справжня війна. Мені страшно. Ми разом бомбимо всі міста, навіть цілилися в цивільних… Нас називають фашистами. Мамо, це так важко». Ці слова, що прозвучали в залі ООН, стали одним із найпотужніших свідчень реальності війни — не абстрактної, а людської.
Його риторика поєднувала кілька прийомів. Він використовував іронію та прямі запитання, наприклад, звертаючись до російських колег: «Як воно — сидіти в кріслі постійного члена Ради Безпеки Союзу Радянських Соціалістичних Республік?» Після заяви, приписуваної Марії Захаровій про «триваючу правосуб’єктність СРСР». Він перемикався на російську мову, щоб напряму звертатися до росіян, і проводив історичні паралелі з Нюрнберзьким процесом, порівнюючи заперечення російських воєнних злочинів із позицією Ріббентропа.
Такі виступи зробили Кислицю помітною фігурою не лише в дипломатичних колах, а й у соціальних мережах. Його фрази цитували, відео розліталися мільйонами переглядів. Це був рідкісний випадок, коли професійний дипломат зміг перетворити формальну трибуну на платформу для правди, яка зачіпала серця людей далеко за межами Нью-Йорка.
Від ООН до президентської адміністрації: нові виклики 2025–2026 років
21 грудня 2024 року Кислиця завершив місію в ООН. Уже 12 лютого 2025 року він повернувся до центрального апарату МЗС на посаду першого заступника міністра закордонних справ. У цій якості він координував багатосторонню дипломатію, брав участь у переговорах про припинення вогню в Стамбулі в травні–липні 2025 року та супроводжував президента Зеленського на зустрічах високого рівня у Вашингтоні в серпні того ж року.
5 січня 2026 року президент Зеленський призначив Сергія Кислицю першим заступником керівника Офісу Президента України. На цій посаді він займається стратегічним плануванням зовнішньополітичного курсу, координацією роботи з міжнародними партнерами та питаннями відновлення. 2026 року він очолював українську делегацію на Конференції з відновлення України в Гданську, де обговорювалися конкретні проєкти інфраструктури, енергетики та гуманітарної допомоги.
Перехід з ООН до Офісу Президента логічний: там, де раніше він відстоював позицію України на міжнародній арені, тепер допомагає формувати цю позицію зсередини. Досвід роботи з різними культурами та мовами, знання механізмів ООН і вміння знаходити аргументи для різних аудиторій виявилися затребуваними на найвищому рівні.
Людський вимір дипломатії та вплив на глобальне сприйняття України
За всіма офіційними посадами стоїть людина, яка не боїться показувати емоції, коли йдеться про життя і смерть. Саме це поєднання професіоналізму та щирості зробило його виступи незабутніми. У світі, де дипломатію часто сприймають як мистецтво ухильних формулювань, Кислиця нагадав, що правда може бути сильною зброєю.
Його робота сприяла консолідації міжнародної підтримки України. Резолюції Генеральної Асамблеї, виключення Росії з Ради з прав людини, посилення санкційного режиму — за кожним із цих рішень стояли місяці й роки копіткої роботи, в якій Кислиця брав безпосередню участь.
2025 року він був нагороджений орденом «За заслуги» II ступеня за внесок у розвиток міждержавного співробітництва та консолідацію підтримки суверенітету України. Раніше, 2021 року, він отримав орден III ступеня.
Кар’єрна траєкторія Сергія Кислиці
| Рік | Посада | Ключові події та контекст |
| 1969 | Народження | 15 серпня, Київ, УРСР |
| 1992 | Стажер МЗС України | Відділ НБСЄ та європейського співробітництва — старт кар’єри в новій незалежній Україні |
| 2001–2005 | Політичний радник / радник-посланник, посольство у Вашингтоні | Досвід роботи з ключовим стратегічним партнером |
| 2006–2014 | Директор Департаменту міжнародних організацій МЗС | Координація роботи в ООН та інших багатосторонніх структурах |
| 2014–2020 | Заступник міністра закордонних справ | Період після анексії Криму; паралельно — представник у Виконавчій раді ЮНЕСКО (2015–2017) |
| 2020–2024 | Постійний представник України при ООН (за сумісництвом — посол у Тринідаді і Тобаго, на Багамах) | Виступи в Радбезі та ГА ООН під час повномасштабного вторгнення; вірчі грамоти — 20 лютого 2020 |
| 2025 | Перший заступник міністра закордонних справ | Участь у переговорах у Стамбулі та Вашингтоні |
| 2026 | Перший заступник керівника Офісу Президента України | Призначення 5 січня; координація відновлення та зовнішньополітичної стратегії, включно з Конференцією в Гданську |
Дані про кар’єру базуються на офіційній інформації з ru.wikipedia.org та сайту Міністерства закордонних справ України.
Сергій Кислиця продовжує роботу в умовах, коли дипломатія залишається одним із головних інструментів захисту суверенітету та пошуку шляхів до справедливого миру. Його досвід показує, що навіть у найжорсткіших форматах можна зберігати людське обличчя і говорити правду — голосно, точно та з опорою на факти. Ця якість особливо цінна сьогодні, коли кожна публічна заява й кожне закрите засідання можуть наблизити чи віддалити завершення війни.
