Абсолютна більшість українців демонструє високий рівень патріотизму. За даними соціологічних досліджень останніх років, від 83 до 91 відсотка громадян пишаються своїм українським громадянством або прямо називають себе патріотами. Ці цифри тримаються стабільно високими навіть на четвертому-п’ятому році повномасштабної війни.
Показники гордості за країну, громадянської ідентичності та готовності захищати незалежність зросли в рази порівняно з 2000–2015 роками. Сьогодні патріотизм в Україні — це не абстрактне гасло, а повсякденна практика: волонтерство, донати, служба, збереження мови та культури.
У регіонах цифри трохи різняться, але навіть на сході та півдні проукраїнські настрої переважають. Соціологи фіксують, що особливо стійкими патріотами можна назвати приблизно 20–25 відсотків населення, а проукраїнськи налаштованих — 75–80 відсотків.
Як соціологи вимірюють патріотизм
Патріотизм важко вкласти в одну цифру. Дослідники ставлять різні запитання: «Чи вважаєте ви себе патріотом?», «Чи пишаєтеся громадянством?», «Чи готові захищати країну?», «Ким ви себе відчуваєте насамперед?».
Соціологічна група «Рейтинг» ще у 2019–2020 роках фіксувала 83–85 відсотків тих, хто вважає себе патріотами України. Після лютого 2022 року прямі запитання про самоідентифікацію як патріота стали рідшими, але опосередковані індикатори злетіли вгору.
Центр Разумкова в червні 2024 року показав, що 91 відсоток опитаних «дуже пишаються» або «скоріше пишаються» українським громадянством. Для порівняння: у 2000 та 2010 роках таких було лише 62 відсотки, у 2015-му — 68. Громадянська мережа «Опора» в квітні 2025 року отримала 83,9 відсотка тих, хто пишається тим, що є українцем (в Україні) та 77,9 відсотка серед тих, хто перебуває за кордоном.
Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) регулярно вимірює громадянську ідентичність. Після 2022 року в середньому 80 відсотків респондентів називають себе насамперед громадянами України. Цей показник майже подвоївся з початку 2000-х.
Динаміка за останні десятиліття
До 2014 року патріотизм в Україні був більш «м’яким». Багато хто відчував себе скоріше мешканцями свого міста чи регіону, ніж громадянами країни. Після Революції Гідності та початку війни на Донбасі цифри почали зростати. Повномасштабне вторгнення стало каталізатором.
Ось як змінювалася гордість за громадянство (дані Центру Разумкова):
| Рік | Пишаються громадянством, % | Примітка |
|---|---|---|
| 2000 | 62 | Початок моніторингу |
| 2015 | 68 | Після 2014 року |
| 2023 | близько 94 | Пік мобілізації |
| 2024 | 91 | Стабілізація на високому рівні |
Джерела: Центр Разумкова, опитування 2000–2024 років.
Підтримка незалежності сьогодні сягає 95 відсотків (Рейтинг, 2025). У 2012 році за неї проголосували б лише 62 відсотки. Готовність терпіти війну стільки, скільки потрібно, у серпні 2026 року становила 61 відсоток за даними КМІС.
Особливо помітно зросла кількість тих, хто називає себе націоналістами — з 3–4 відсотків до майже 18–19 відсотків. Це не означає радикалізації більшості, а скоріше переоцінку самого поняття: багато хто тепер бачить у націоналізмі захист власної культури та держави.
На заході України патріотичні настрої традиційно сильніші. Там гордість за громадянство часто перевищує 90–95 відсотків. У центрі цифри майже такі самі. На півдні та сході показники нижчі, але все одно високі: 83–92 відсотки пишаються громадянством.
Жінки частіше за чоловіків обирають варіант «дуже пишаюся». Люди з особистим досвідом війни (військовослужбовці, переселенці, родичі загиблих) демонструють сильніші почуття. Молодь 18–29 років особливо активно ідентифікує себе як патріотів — у деяких опитуваннях понад 90 відсотків.
Російськомовні громадяни теж здебільшого проукраїнськи налаштовані. За даними КМІС, 75 відсотків російськомовних респондентів у 2022–2024 роках вважали себе насамперед громадянами України.
Що саме вважають патріотизмом самі українці
В опитуваннях люди називають різні прояви:
- Донатити та волонтерити (близько 46 відсотків вважають це головною ознакою)
- Говорити українською мовою (45 відсотків)
- Служити в армії або залишатися працювати в країні під час війни
- Цікавитися історією та підтримувати український контент
Гордість залишається домінуючою емоцією, коли українці думають про свою країну. Надія йде слідом. Сум теж присутній, але не витісняє позитивні почуття.
У 2025 році 74 відсотки погоджувалися з твердженням, що лише українські патріоти здатні привести країну до процвітання (Інститут соціальної та політичної психології). Це ядро стійкої національної самоідентифікації.
Скільки «твердих» патріотів і скільки «поміркованих»
Соціологи іноді розділяють групи. За оцінками експертів, близько 20–25 відсотків — особливо стійкі та свідомі патріоти. Ще 50–60 відсотків — проукраїнські громадяни різного ступеня залученості. Проросійськи налаштованих на підконтрольній території оцінюють у 7–12 відсотків.
Ці цифри пояснюють, чому суспільство витримує тривалу війну. Патріотизм тут — не святкове гасло, а ресурс виживання. Він проявляється в щоденних рішеннях: залишитися, допомогти, говорити рідною мовою, виховувати дітей в українській культурі.
У 2026 році, попри втому, показники не впали. Віра у здатність відстояти незалежність тримається на рівні близько 69 відсотків (Рейтинг, кінець 2024 — початок 2025). Готовність до довгострокового опору після тимчасового спаду знову зросла.
Практичний сенс цих цифр
Високий рівень патріотизму означає, що держава має потужну соціальну опору. Це впливає на мобілізацію, волонтерський рух, збереження мови та культури, ставлення до реформ і європейського курсу.
При цьому патріотизм не дорівнює сліпій підтримці влади. Критика чиновників і вимога справедливості часто йдуть пліч-о-пліч із готовністю захищати країну. Багато хто не довіряє конкретним політикам, але все одно вважає себе патріотами і готовий жертвувати заради майбутнього України.
Цифри показують: українське суспільство пройшло точку неповернення у формуванні сучасної нації. Громадянська ідентичність стала домінуючою. Етнічна теж зміцніла — близько 95 відсотків вважають себе етнічними українцями.
Ці процеси тривають. Нові покоління ростуть уже в іншій реальності — з чітким розумінням, хто свої, а хто чужі, і з досвідом спільного опору. Патріотизм в Україні 2026 року — це живий, робочий механізм, а не музейний експонат.
