У сучасній війні дронів поняття «група шахедів» стало ключовим елементом тактики російських ударів по українській території. Зазвичай така група налічує від п’яти до п’ятнадцяти апаратів Shahed-136 (у російській версії — «Герань-2»), хоча реальні цифри сильно залежать від цілей атаки та доступних ресурсів. Це не фіксована величина, а гнучкий інструмент тиску на систему протиповітряної оборони.
Головна ідея такої групи проста й жорстока: один дрон — легка ціль для розрахунку ППО чи мобільної вогневої групи. Десяток апаратів, що летять із різних напрямків або з невеликим інтервалом, уже створює перевантаження. Радари фіксують одразу кілька цілей, зенітні ракети витрачаються швидше, а час на ухвалення рішення скорочується до секунд. Саме тому російські військові дедалі частіше відмовляються від одиночних запусків на користь злагоджених груп і цілих хвиль.
З 2022 року розміри груп і загальні масштаби атак зросли в рази. Якщо перші удари обмежувалися кількома апаратами, то до 2025–2026 років Росія здатна випускати за одну ніч від ста до трьохсот і більше дронів, розбитих на численні групи. Виробничі потужності всередині країни дозволяють підтримувати такий темп, а тактика постійно вдосконалюється: з’являються імітатори, реактивні модифікації та складніші схеми координації.
Що таке «група шахедів» у військовій практиці
У термінології українських Повітряних сил та OSINT-аналітиків «група» — це кілька дронів-камікадзе, виявлених радарами як пов’язана формація. Вони можуть летіти на близькій відстані один від одного, паралельними або збіжними маршрутами, іноді з інтервалом у кілька хвилин. Така організація дає змогу економити ресурси на запуску й водночас ускладнює роботу оборони.
Shahed-136 (Герань-2) — це іранський дрон-камікадзе з поршневим двигуном, трикутним крилом і бойовою частиною масою 40–50 кг. Дальність польоту сягає 1500–2000 км, швидкість зазвичай 150–180 км/год. Апарат летить на малій висоті, використовує інерційну навігацію з корекцією за GPS та заздалегідь запрограмовані точки маршруту. Проста конструкція з композитних матеріалів і фанери робить його дешевим у виробництві, але саме масовість перетворює його на серйозну загрозу.
Група не обов’язково означає, що дрони «спілкуються» між собою в повітрі. У більшості випадків це скоординований залп із наземних мобільних пускових установок, замаскованих під вантажівки. Одна така установка може випустити до п’яти апаратів практично одночасно. Кілька установок, що працюють синхронно, і формують групу чи хвилю.
Еволюція розмірів груп: від перших ударів до масових атак 2026 року
У 2022 році, коли Shahed-136 тільки з’явилися над Україною, групи були невеликими — зазвичай 2–5 апаратів. Запуски мали радше експериментальний і терористичний характер: перевірити реакцію ППО, створити паніку, завдати точкових ударів по енергетиці. Уже до кінця року місячні показники зросли до сотень дронів.
2023–2024 роки принесли перехід до більших формацій. Середня група зросла до 5–10, а іноді й 10–15 одиниць. Російські військові почали практикувати запуски з різних регіонів — з території Криму, Курської та Брянської областей, пізніше з Білорусі. Кілька груп, що йдуть з інтервалом 10–30 хвилин, змушували українські розрахунки постійно переміщуватися й витрачати ракети.
До 2025–2026 років картина змінилася якісно. Середня група стабілізувалася в діапазоні 10–20 апаратів, а в межах великих операцій з’являються формації по 30–50 дронів і більше. Загальні нічні атаки нерідко перевищують 200–300 одиниць, розділених на 5–10 груп. У травні 2026 року, за даними OSINT-проєкту «Око Гора», Росія випустила понад 8150 шахедів за місяць — рекордний показник. Середньодобовий темп в окремі періоди сягав 260 дронів.
Така ескалація стала можливою завдяки розвитку власного виробництва в Росії, насамперед на майданчику в Особливій економічній зоні «Алабуга» в Татарстані. Іранську технологію адаптували й масштабували, що дозволило зменшити залежність від прямих поставок з Ірану.
Типові розміри груп та їхнє тактичне призначення
Розмір групи напряму пов’язаний із завданням, яке ставить перед собою російське командування. Виокремлюють три основні типи:
| Тип групи | Кількість дронів | Основне призначення | Приклади застосування (2025–2026) |
|---|---|---|---|
| Мала | 3–5 | Розвідка, відволікання уваги, перевірка ППО, психологічний тиск | Нічні запуски по прикордонних районах, імітація великих атак |
| Середня | 6–15 (найчастіше 10–12) | Удари по інфраструктурі, енергетиці, військових об’єктах | Атаки на Київ, Одесу, Дніпро, Харків — найпоширеніший формат |
| Крупна / рій | 20–50 і більше | Масоване насичення ППО, прорив у конкретному напрямку | Комбіновані атаки з імітаторами, реактивними модифікаціями, запуски з кількох регіонів одночасно |
Малі групи часто виступають у ролі «жертовних» — їх запускають першими, щоб змусити українські мобільні групи та зенітні розрахунки розкрити позиції. Середні групи несуть основне бойове навантаження. Крупні рої з’являються в межах генеральних атак, коли мета — максимально виснажити систему оборони за одну ніч.
Важливий нюанс: у реальних атаках групи рідко йдуть ізольовано. Зазвичай це кілька паралельних або послідовних хвиль, іноді з увімкненням дешевих імітаторів («Гербера», «Пародія»), які не несуть бойової частини або мають мінімальну. Імітатори створюють хибні цілі на радарах, змушуючи ППО витрачати час і ракети на завідомо безкорисні об’єкти.
Як формуються та запускаються групи в 2026 році
Сучасна тактика російських ударів дронами — це вже не просто масовий запуск, а складна комбінована операція. Групи формуються з урахуванням кількох факторів: напрямку підходу, висоти польоту, часу прибуття до цілі та наявності засобів радіоелектронної боротьби на маршруті.
Запуски найчастіше відбуваються вночі або передсвітанковими годинами — в цей час складніше візуально виявити дрони й працювати мобільним групам. Однак у 2026 році зафіксовано й денні атаки, особливо з використанням швидших реактивних модифікацій. Дрони можуть летіти на висоті від 50–100 метрів над землею до кількох сотень метрів, використовуючи рельєф місцевості для маскування.
Координація досягається завдяки заздалегідь спланованим маршрутам і точному часу старту з різних майданчиків. Деякі групи йдуть напряму на ціль, інші виконують маневри, щоб зайти з несподіваного напрямку або розтягнути оборону в часі. Поява дронів з елементами штучного інтелекту для корекції курсу в польоті ускладнює завдання ще більше — апарат може самостійно обходити зони сильного пригнічення GPS.
Особливо небезпечними стають гібридні рої, де реальні шахеди перемішані з імітаторами у співвідношенні 1:1 або навіть більше. Українським розрахункам доводиться витрачати дорогоцінний час на ідентифікацію: збивати все підряд чи намагатися відрізнити справжню загрозу. Саме в таких умовах відсоток дронів, яким вдалося прорватися, іноді зростає, попри загальну високу ефективність ППО.
Як українська оборона протистоїть групам шахедів
Українські Повітряні сили та сили ППО демонструють вражаючі результати в протидії масовим атакам. В окремі місяці 2025–2026 років частка збитих шахедів та імітаторів сягала 90–94 %. У травні 2026 року з понад 8150 запущених апаратів було перехоплено майже 7500.
Основу оборони становлять кілька ешелонів. На дальніх підступах працюють зенітні ракетні комплекси. Ближче до цілі — мобільні вогневі групи з великокаліберними кулеметами та зенітними установками, які ефективно знищують повільні дрони на малій висоті. Засоби радіоелектронної боротьби глушать навігацію та управління. У критичних випадках підключаються винищувачі.
Тим не менш постійний тиск сотень дронів на тиждень змушує українську сторону постійно вдосконалювати тактику й техніку. З’являються нові засоби виявлення, поліпшується координація між різними родами військ, впроваджуються автоматизовані системи управління вогнем. Кожен збитий дрон — це результат напруженої роботи тисяч людей: від операторів радарів до бійців мобільних груп, які ночами чергують у полях під відкритим небом.
Мешканці міст, особливо прифронтових, уже звикли до характерного звуку наближення шахедів — низького, настирливого гулу, який неможливо сплутати ні з чим іншим. Сирени повітряної тривоги, світло фар мобільних груп уночі, спалахи пострілів — усе це стало частиною повсякденної реальності. І все ж система тримається, а відсоток дронів, яким вдалося прорватися, залишається відносно низьким.
Виробничі можливості та майбутнє тактики груп
Ключовий фактор, що визначає розміри груп і частоту атак, — це виробничі потужності Росії. За оцінками української розвідки та незалежних аналітиків, на початок 2026 року Росія здатна випускати від 100 до 170 і більше шахедів різних модифікацій на добу. Окремі заяви говорили про плани вийти на рівень 400–500 апаратів на добу, хоча реальні цифри поки нижчі.
Такий обсяг дозволяє не лише підтримувати поточний темп атак, а й накопичувати запаси для особливо великих операцій. Групи з 20–30 дронів уже не виглядають чимось винятковим, а в перспективі, за збереження темпів виробництва, російське командування може спробувати довести окремі хвилі до 50–100 апаратів і більше.
Паралельно йде вдосконалення самих дронів. З’являються реактивні версії зі значно більшою швидкістю, покращеною перешкодостійкістю, можливо — з елементами автономного розпізнавання цілей. Комбінація дешевих імітаторів і дорожчих, але небезпечніших справжніх шахедів робить кожну групу складнішою для перехоплення.
Українська сторона відповідає розвитком власних технологій: від аналогів шахедів до нових систем перехоплення, включно з дронами-перехоплювачами та вдосконаленими засобами РЕБ. Протистояння в небі над Україною перетворилося на технологічну гонку, де кількість і досі має значення, але дедалі більшу роль відіграють швидкість реакції, точність ідентифікації та ефективність кожного окремого постріла.
Група шахедів — це не просто цифра в звіті. Це відображення стратегії, ресурсів і волі протилежних сторін. І поки одна сторона намагається збільшити розмір і частоту груп, інша вчиться їх ефективно розсіювати.
