Юрій Іванович Содоль пройшов шлях від молодого артилериста в пострадянській армії до генерал-лейтенанта, який за шість років перетворив розрізнені підрозділи на один із найбоєздатніших родів військ Збройних сил України. Його кар’єра охоплює реформи 2014–2023 років, важкі бої на сході та півдні, короткий період керівництва Об’єднаними силами в 2024 році та подальший вихід у відставку за станом здоров’я. В суспільній свідомості ім’я Содоля пов’язане водночас із професійним становленням морської піхоти та з гострою полемікою навколо тактики й втрат в умовах повномасштабної війни.
Під його командуванням морська піхота зросла з приблизно двохсот осіб після 2014 року до семи тисяч на початку повномасштабного вторгнення, отримала сучасну техніку та стандарти НАТО, а бійці брали участь у ключових операціях — від оборони Маріуполя до контрнаступу на Херсонщині. У лютому 2024 року президент призначив його командувачем Об’єднаних сил, однак уже в червні того ж року відбулася відставка після публічної критики та заяви начальника штабу бригади «Азов» до Державного бюро розслідувань. Восени 2024 року генерал звільнився з лав Збройних сил через військово-лікарську комісію.
Сьогодні постать Содоля залишається прикладом того, як в умовах затяжної війни переплітаються питання професійного зростання армії, особистої відповідальності командира та ціни кожного ухваленого рішення. Його історія допомагає зрозуміти, як еволюціонувала українська військова машина за останні дванадцять років.
Ранні роки та перші кроки в армії
Юрій Содоль народився 26 грудня 1970 року в Чугуєві Харківської області в родині військових артилеристів. Військова династія задала суворий ритм життя: дисципліна, переїзди, постійна готовність до служби. У 1988 році він закінчив середню школу в Маріуполі — місті, яке через понад тридцять років стане одним із символів опору.
Після школи Содоль вступив до Сумського вищого артилерійського командного училища. У 1990-ті роки, коли армія переживала важкий період скорочень і невизначеності, молодий офіцер служив в артилерійському полку на Дніпропетровщині. Це була школа виживання та базових навичок: точна стрільба, розрахунок траєкторій, робота з технікою в умовах хронічного недофінансування. Саме тоді сформувався характер людини, яка згодом вимагатиме від підлеглих максимальної віддачі.
У 2002 році Содоль закінчив Національну академію оборони України, отримавши кваліфікацію офіцера оперативно-тактичного рівня. А в 2003 році він зробив важливий поворот — перейшов у десантні війська. За роки служби він здійснив 96 стрибків із парашутом. Перехід з артилерії в елітні десантні частини свідчив про бажання більшої динаміки та особистої відповідальності на полі бою.
Командування 25-ю повітряно-десантною бригадою: загартування в боях 2014 року
З 2007 по 2015 рік Содоль очолював 25-ту окрему повітряно-десантну бригаду. Це був час, коли українська армія тільки починала виходити з довгого періоду мирної рутини. Бригада під його командуванням стала однією з найбільш підготовлених частин.
У 2014 році, після початку бойових дій на Донбасі, 25-та бригада провела п’ять місяців інтенсивних боїв у межах антитерористичної операції. Офіцери й солдати навчалися воювати по-новому: поєднувати класичну десантну тактику з реаліями гібридної війни, де противник використовував важку артилерію та танки. Содоль особисто перебував на передовій, що згодом стало його фірмовим стилем керівництва — бачити ситуацію очима тих, хто виконує наказ.
Саме в цей період він отримав перші бойові нагороди: орден «За мужність» III ступеня в 2014 році та орден Богдана Хмельницького III ступеня в 2015-му. Ці нагороди підтверджували не лише особисту мужність, а й здатність організовувати оборону та наступальні дії в умовах нестачі всього — від боєприпасів до інформації.
Морська піхота: від двохсот осіб до сучасного роду військ
У березні 2018 року Содоль отримав нове призначення — командувач Морської піхоти України. На той момент це було невелике формування, яке пережило важкий удар після анексії Криму. Чисельність ледь перевищувала двісті осіб. За шість років під його керівництвом корпус зріс до трьох бригад, полку та батальйону — близько семи тисяч осіб до лютого 2022 року.
Содоль поставив завдання створити універсального воїна, здатного діяти на суші, на воді та в повітрі. Морпіхи навчалися керувати будь-якою технікою, стріляти з усіх видів зброї, евакуювати поранених під вогнем. Він наполіг на жорсткій системі відбору — «надприродному відборі». Щоб отримати право носити берет морського піхотинця, боєць мав пройти пів року служби, медкомісію, іспити та знамениту смугу перешкод в Олешківських пісках завдовжки 8,5 кілометра з елементами рукопашного бою проти інструкторів та імітацією евакуації пораненого.
Сам Содоль у 2018 році, у віці 47 років, пройшов цю смугу разом зі штабними офіцерами. Він вважав, що командир не має права вимагати від підлеглих того, чого не може зробити сам. В умовах війни правило видачі берета змінили: його почали вручати за реальні бойові заслуги.
Корпус отримав сучасну техніку — бронемашини «Варта», плаваючі БТР, нову стрілецьку зброю. Було побудовано нові бази, зокрема в Одеській області та під Маріуполем. Содоль послідовно позбувався радянської спадщини: підрозділи отримували імена на честь українських історичних діячів, запроваджувалася морально-світоглядна підготовка разом із капеланами. Офіцери та їхні дружини навіть навчалися танцювати вальс і полонез перед традиційними балами в Одесі — дрібниця, яка допомагала зберігати людське обличчя в жорсткому військовому середовищі.
Морська піхота під його командуванням відіграла помітну роль у ключових епізодах війни. У 2022 році 503-й батальйон зупинив російський наступ під Маріуполем, рятуючи інші підрозділи. Морпіхи брали участь у форсуванні Інгулця та звільненні правобережжя Херсонщини. До 2023 року корпус уже сприймався як одна з найбільш мотивованих і професійних частин української армії.
За шість років Содоль збільшив чисельність морської піхоти майже в тридцять п’ять разів і заклав основи її сучасної структури, орієнтованої на стандарти НАТО.
Короткий період на чолі Об’єднаних сил
11 лютого 2024 року, після кадрових змін у вищому військовому керівництві, Содоль був призначений командувачем Об’єднаних сил Збройних сил України. На нього лягла відповідальність за координацію дій на кількох напрямках, зокрема за підготовку оборони східного фронту в межах оперативно-стратегічного угруповання «Хортиця».
Це призначення відбулося в складний момент: російські війська готували новий наступ на Харківському напрямку. Від командувача вимагалося швидко вибудувати систему управління, забезпечити резерви та координацію між різними родами військ. Содоль працював у своєму звичному стилі — з особистими виїздами на позиції та жорстким контролем виконання.
Скандал 2024 року: обвинувачення та контекст відставки
Навесні та на початку літа 2024 року на адресу Содоля пролунала жорстка публічна критика. 23 червня начальник штабу бригади «Азов» Богдан Кротевич направив заяву до Державного бюро розслідувань, у якій обвинувачив генерала в рішеннях, що призвели до значних втрат особового складу. Зокрема, згадувалися епізоди в Кринках (плацдарм на лівому березі Дніпра в 2023 році), де морська піхота вела важкі позиційні бої, та питання підготовки оборони на Харківщині навесні 2024 року.
Критика підкріплювалася заявами народної депутатки Мар’яни Безуглої, яка публічно називала генерала відповідальним за «м’ясні» тактики та високі втрати. 24 червня президент Володимир Зеленський ухвалив рішення про заміну Содоля на бригадного генерала Андрія Гнатова.
Обвинувачення стосувалися стилю керівництва, який деякі військові характеризували як надмірно жорсткий та орієнтований на виконання завдання будь-якою ціною. В умовах війни, де кожен батальйон на вістрі атаки несе величезні навантаження, такі підходи неминуче викликають суперечки. Частина командирів і бійців, навпаки, зазначала, що саме завдяки вимогливості Содоля морська піхота зберегла бойовий дух і професіоналізм навіть у найважчих умовах.
Восени 2024 року, 14 жовтня, генерал-лейтенант Юрій Содоль був звільнений з військової служби на підставі висновку військово-лікарської комісії за станом здоров’я.
Відставка Содоля в червні 2024 року стала результатом поєднання публічної критики, заяви військового та рішення вищого керівництва країни в умовах триваючої війни.
Нагороди та особисте життя
За роки служби Содоль отримав високі державні нагороди:
- Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (28 лютого 2022 року);
- Орден Богдана Хмельницького III ступеня;
- Орден «За мужність» III ступеня;
- Медаль «За військову службу Україні»;
- ряд відомчих нагород і знаків відзнаки.
Содоль одружений, у нього двоє синів. Старший син — офіцер 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, молодший — курсант військової академії. Родина продовжує військову традицію, започатковану ще в радянські часи.
Генерал завжди підкреслював важливість особистого прикладу. Він не просто віддавав накази — він сам проходив ті самі випробування, що й його підлеглі, і вимагав від офіцерів такого самого ставлення до служби.
Спадщина та значення постаті Содоля для української армії
Навіть після виходу з активної служби внесок Юрія Содоля в розвиток морської піхоти залишається відчутним. Корпус, який він будував із нуля, продовжує виконувати складні завдання на різних ділянках фронту. Багато командирів зазначають, що саме система відбору, підготовки та внутрішньої культури, закладена в 2018–2024 роках, дозволила морпіхам зберігати високий рівень боєздатності.
Його історія — це історія людини, яка в переломні для країни роки брав на себе максимальну відповідальність. Від артилерійського училища 1990-х до командування Об’єднаними силами в 2024 році — шлях, сповнений важких рішень, втрат і досягнень. Війна не залишає місця для простих оцінок: те, що одним здається надмірною жорсткістю, іншим бачиться необхідною вимогливістю в умовах, коли ціна помилки вимірюється людськими життями.
Сьогодні, коли активна фаза його служби завершилася, ім’я Содоля продовжує викликати живий інтерес — і в тих, хто служив під його началом, і в тих, хто аналізує еволюцію української армії. Його досвід залишається частиною великої розмови про те, якою має бути сучасна армія, здатна захищати країну в довгостроковій перспективі.
Розмова про це, як і сама війна, триває.
