Війна внесла драматичні корективи в життя українських сімей. Якщо в 2021 році на 10 шлюбів припадало близько 5,6 розлучення, то до 2024-го співвідношення наблизилося до критичної позначки — майже 9,5 на 10. Офіційні дані Міністерства юстиції та Державної судової адміністрації фіксують сплеск розірвань саме на третій рік повномасштабного вторгнення, коли накопичений стрес і фізична роз’єднаність досягли піку.
До 2025 року маятник хитнувся в інший бік: кількість шлюбів зросла на 10%, а розлучень зменшилося на 12%. Це не просто цифри — це відображення того, як суспільство поступово адаптується, хоча рани в сімейних стосунках лишаються глибокими. Багато пар, які пройшли евакуацію, фронт і щоденні тривоги, або знайшли нові опори, або остаточно розійшлися.
За сухими числами стоїть людська драма: діти, розділені між двома країнами, ветерани, які повертаються додому іншими людьми, і партнери, чиї світи більше не перетинаються. Статистика розлучень в Україні під час війни показує не лише розпади, а й неймовірну стійкість тих, хто тримається.
Динаміка показників: від обвалу до рекордного сплеску й обережного відновлення
Офіційна статистика фіксує два паралельні потоки розлучень: спрощені реєстрації через органи РАЦС (коли немає неповнолітніх дітей і є взаємна згода) та судові рішення, які становлять більшість випадків — особливо коли є діти чи спори про майно.
| Рік | Шлюби (тис.) | Розлучення через РАЦС (тис.) | Загальна кількість розлучень (оцінка, тис.) | Співвідношення (шлюби : розлучення) |
|---|---|---|---|---|
| 2021 | 214,0 | 29,6 | ~120 | 10 : 5,6 |
| 2022 | 222,9 | 17,9 | ~91 | 10 : 4 |
| 2023 | 186,1 | 24,1 | ~115–120 | 10 : 6,2 |
| 2024 | 150,2 | 34,3 | ~141,8 | 10 : 9,5 |
| 2025 | 165,6 | 26,3 | ~124,8 | 10 : 7,5 |
Дані Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації.
У 2022 році, коли перші ракети вдарили по українських містах, реєстрація розлучень через РАЦС обвалилася майже вдвічі. Багато відділів просто не працювали, люди були в шоці, чоловіки — на фронті чи в територіальній обороні, а жінки з дітьми — в евакуації. Водночас кількість шлюбів навіть зросла до 222,9 тисячі — патріотичний сплеск, бажання закріпити стосунки перед лицем великої невизначеності.
До 2023–2024 років системи поступово відновилися, і накопичені за попередні місяці справи хлинули до судів і РАЦСів. У 2024 році розлучень через РАЦС стало на 42% більше, ніж роком раніше, а загальна кількість розірвань наблизилася до кількості нових шлюбів. Це був найважчий період: емоційні ресурси сімей, заряджені на короткий ривок на початку війни, остаточно вичерпалися.
У 2025 році картина змінилася. Шлюбів стало більше — особливо в Києві, на Дніпропетровщині та Львівщині, — а розлучень помітно менше. Співвідношення повернулося до звичніших 10 шлюбів на 7,5 розлучення. Це не означає, що всі проблеми зникли, але показує, що частина сімей знайшла способи адаптуватися або відкласти остаточне рішення.
Війна як дзеркало й каталізатор сімейних проблем
Війна не створює проблеми на порожньому місці — вона посилює ті, що вже тліли. Психологи й соціологи, які працюють із сім’ями військових та переселенців, виокремлюють кілька ключових факторів.
Хронічний стрес і емоційне вигорання стоять на першому місці. Постійні повітряні тривоги, новини про обстріли, страх за близьких на фронті чи в окупації перетворюють звичайні побутові сварки на справжні вибухи. Людина, яка щодня тримає себе в руках, увечері зривається на найріднішого — бо саме поряд можна дозволити собі бути слабким.
Фізична й емоційна розлука діє як повільна отрута. Коли дружина з дітьми опиняється в Польщі, Німеччині чи навіть у західних областях України, а чоловік лишається на фронті чи в прифронтовому місті, щоденні відеодзвінки поступово стають коротшими. Через рік-півтора спільні теми закінчуються, а нові звички й погляди вже не збігаються. Багато пар визнають: «Ми стали чужими людьми, хоча все ще любимо одне одного за старою пам’яттю».
ПТСР і зміни особистості в військових — окрема важка тема. Повернення з фронту часто перетворюється на нове випробування для сім’ї. Нічні кошмари, раптова агресія, замкнутість або, навпаки, потреба в повному контролі руйнують навіть найміцніші союзи. Дружина, яка два роки була і матір’ю, і батьком, і годувальницею, не завжди готова знову стати «половинкою» людини, яка повернулася зовсім іншою.
Різні життєві траєкторії створюють прірву, яку важко подолати. Один партнер пройшов евакуацію й нове життя в Європі, інший — через окопи чи волонтерство під обстрілами. Їхні світи більше не перетинаються. Те, що для одного стало нормою (нові друзі, інший ритм, інші цінності), для другого виглядає як зрада чи нерозуміння.
Економічний тиск накладається зверху. Втрата роботи, інфляція, проблеми з житлом, неможливість планувати майбутнє — все це загострює старі конфлікти й створює нові. Коли грошей ледве вистачає на базове, навіть дрібні побутові питання перетворюються на поле бою.
Географія розлучень: де сім’ї тримаються міцніше
Цифри сильно різняться по регіонах. У Києві 2025 року уклали майже 38 тисяч шлюбів — кожен четвертий у країні. При цьому й розлучень тут традиційно багато: високий темп життя, фінансова незалежність партнерів, велика кількість переселенців.
На Дніпропетровщині, Одещині й Харківщині також фіксують високі показники як шлюбів, так і розлучень. Великі міста притягують людей, але й тиск війни тут відчувається особливо гостро — обстріли, близькість фронту, постійна міграція.
Натомість на Львівщині, Закарпатті та в деяких західних областях співвідношення шлюбів до розлучень лишається сприятливішим — близько 8–9 шлюбів на одне розлучення. Тут сильніші традиції, більше родичів поряд, менше руйнівних факторів, пов’язаних із прямим впливом війни. Фронтові й прифронтові області — Донеччина, Запоріжжя, Херсонщина — показують зменшення кількості шлюбів, але водночас зберігають високий рівень стресу й прихованих розставань.
Що приховують офіційні цифри
Найважливіше — статистика розлучень в Україні під час війни фіксує лише тих, хто дійшов до суду чи РАЦСу. Тисячі пар розлучаються неформально. Хтось не хоче витрачати час і гроші на процес, хтось сподівається на примирення, хтось просто не може фізично зустрітися — один в Україні, інший за кордоном.
Особливо багато таких «невидимих» розлучень серед сімей, де один із партнерів перебуває за кордоном. Українські жінки з дітьми в Європі часто живуть новим життям, заводять нові зв’язки чи просто звикають до самостійності. Офіційно шлюб лишається, але фактично сім’ї вже немає. Такі пари не потрапляють ні в українську, ні в європейську статистику розлучень — вони просто перестають існувати як єдине ціле.
Крім того, у 2022–2023 роках багато пар просто не могли оформити розлучення технічно. Тепер, коли системи відновилися, ці відкладені рішення хлинули в статистику 2024 року. Частина «сплеску» — це не нові кризи, а відкладені старі.
Як розлучитися під час воєнного стану: практичні нюанси
Воєнний стан не забороняє розлучення. Процедура працює, хоча й з особливостями.
Якщо в пари немає неповнолітніх дітей і є взаємна згода, можна звернутися до будь-якого органу РАЦС на території України — не обов’язково за місцем реєстрації шлюбу чи проживання. Один із подружжя може подати нотаріально посвідчену заяву, якщо другий не може бути присутнім з поважної причини.
Якщо є діти або один із подружжя не згоден — шлях лежить через суд. Тут допомагає система «Електронний суд»: документи можна подати онлайн з кваліфікованим електронним підписом. Це особливо важливо для тих, хто перебуває за кордоном чи в прифронтових районах.
Для пар, розділених кордонами, є можливість оформити розлучення через українські консульські установи в деяких країнах. Однак якщо є спори про аліменти, місце проживання дітей чи поділ майна (особливо якщо воно перебуває на окупованій території чи пошкоджене), процес ускладнюється й потребує професійної юридичної допомоги.
Майнові питання під час війни — окремий біль. Поділити квартиру в Маріуполі чи автівку, яка згоріла під обстрілом, юридично непросто. Суди приймають такі справи, але докази часто доводиться збирати заново.
Вплив на дітей і суспільство: довгострокові наслідки
За кожним розлученням стоять діти. Війна й так травмувала ціле покоління — тепер до цього додається розпад сім’ї. Психологи відзначають зростання тривожності, проблем із навчанням і поведінкою в дітей із розлучених сімей в умовах війни. Багато з них уже пережили переїзд, втрату дому чи розлуку з одним із батьків — нове розлучення стає ще одним ударом.
На рівні суспільства зростання розлучень посилює й без того складну демографічну ситуацію. Менше стабільних сімей — менше дітей. Уже зараз Україна стикається з низькою народжуваністю, а розпади сімей лише поглиблюють проблему.
Водночас 2025 рік дає обережний привід для надії. Зростання шлюбів і зменшення розлучень у відносно безпечних регіонах показує, що люди продовжують вірити в сім’ю. Хтось знаходить сили почати заново, хтось — зберегти те, що є. Війна розбила безліч ілюзій, але водночас навчила цінувати справжнє тепло й підтримку сильніше, ніж будь-коли.
Статистика розлучень в Україні під час війни — це не вирок. Це дзеркало, в якому суспільство може побачити свої найглибші рани й найсильніші сторони. А далі — вибір кожного: що робити з побаченим.
