Станом на середину 2026 року Повітряно-космічні сили Росії мають приблизно 28–35 серійних винищувачів Су-57, які вже передані до стройових частин і перебувають в експлуатації. Загальна кількість побудованих літаків, включно з близько десятьма прототипами та передсерійними зразками, оцінюється в 42–50 одиниць після лютневої великої поставки оновлених машин. Точні офіційні цифри залишаються засекреченими, а незалежні оцінки базуються на даних ОАК, супутникових знімках, заявах «Ростеху» та аналізі відкритих джерел.
Програма Су-57 розвивається поступово, але з помітним відставанням від початкового плану на 76 машин до 2028 року. Виробництво на Комсомольському-на-Амурі авіазаводі імені Гагаріна триває: літаки отримують нові бортові системи, вдосконалене озброєння й поступово готуються до переходу на двигуни наступного покоління. Це не просто цифри в таблиці — це відображення реальних технологічних, економічних і геополітичних викликів, із якими зіткнулася російська авіаційна промисловість.
Су-57 сьогодні залишається єдиним серійним російським винищувачем п’ятого покоління. Його чисельність поки що скромна порівняно з сотнями F-35 у США та їхніх союзників чи понад двома сотнями J-20 у Китаю. Однак кожна машина має унікальний набір переваг: поєднання стелс-характеристик, надманевреності з керованим вектором тяги та потужного комплексу сенсорів. Питання «Су-57 скільки штук» виходить далеко за межі простої арифметики — воно стосується стратегії, темпів заміни імпорту та місця Росії в глобальній гонці авіаційних технологій.
Від прототипів до серійного виробництва: довгий шлях до бойової машини
Робота над перспективним авіаційним комплексом фронтової авіації (ПАК ФА) розпочалася ще наприкінці 1990-х як відповідь на американські програми п’ятого покоління. У 2002 році перемогу в конкурсі здобув «Сухий». Перший політ прототипу Т-50-1 відбувся 29 січня 2010 року — це був важливий крок після довгої перерви у створенні принципово нових російських винищувачів.
Побудували десять літаючих прототипів. На ранніх етапах виявили проблеми з конструкцією, які потребували серйозних доробок, починаючи з шостого екземпляра. Випробування розтяглися на роки: державні спільні випробування проходили поетапно, з перервами. Лише 2017 року літак офіційно отримав назву Су-57.
Серійне виробництво запустили навесні 2019 року на заводі в Комсомольську-на-Амурі. Перший серійний борт, на жаль, зазнав аварії в грудні 2019-го під час заводських випробувань. Другий екземпляр став першим, переданим ВКС у грудні 2020 року. З цього моменту почався відлік реальних поставок у війська.
Контракт на 76 машин і зіткнення планів із реальністю
У травні 2019 року на форумі «Армія» президент Володимир Путін оголосив про контракт на 76 серійних Су-57. Документ підписали в червні того ж року. Машини мали укомплектувати три полки до 2028 року. Початкові плани були ще амбіційнішими — йшлося про сотні літаків у довгостроковій перспективі.
Реальність виявилася іншою. Виробництво зіткнулося з потребою глибокої локалізації комплектувальних після запровадження санкцій, складнощами в налагодженні стелс-технологій та темпами створення нового двигуна. Замість швидкого нарощування темпів завод працював над якістю та поступовим розширенням потужностей. До 2024–2025 років ситуація почала вирівнюватися: з’явилися нові виробничі лінії та оновлені конфігурації машин.
Хронологія поставок: від одиничних екземплярів до великих партій
Найважливіше — станом на середину 2026 року загальна кількість побудуваних Су-57 (включно з прототипами) наближається до 45–50, а у ВКС Росії вже служить близько трьох десятків серійних машин після лютневої поставки.
Ось як виглядала динаміка поставок за відкритими даними та оцінками аналітиків:
| Рік | Приблизна кількість поставлених (оцінка) | Ключові події |
|---|---|---|
| 2020 | 1–2 | Перший серійний переданий ВКС у грудні (після втрати першого прототипу 2019-го) |
| 2021–2022 | 5–6 | Набуття досвіду, перші машини в Південному військовому окрузі |
| 2023 | 11–12 | Значне зростання: партії у вересні та грудні |
| 2024 | 7–13 | Три партії, включно з поставками наприкінці року; один літак пошкоджено на землі в Ахтубинську в червні |
| 2025 | 12–14 (програма 2025 року) | Офіційних поставок протягом року майже не оголошували; машини накопичувалися на заводі |
| 2026 (лютий) | Велика партія (точна кількість не розголошена) | Перша поставка року — оновлені машини з новим комплексом озброєння та бортових систем |
Цифри мають оціночний характер, оскільки Міноборони та ОАК не публікують детальну статистику регулярно. Однак тенденція зрозуміла: після повільного старту темпи зростають, особливо з 2023 року.
Технічна суть Су-57: чому це справді п’яте покоління
Су-57 поєднує кілька ключових ознак винищувача п’ятого покоління. Планер спроєктовано з урахуванням зниження радіолокаційної помітності: внутрішні відсіки озброєння, спеціальна форма повітрозабірників, радіопоглинальні матеріали та покриття. Літак здатен нести до 7,5–10 тонн бойового навантаження, значну частину — приховано всередині.
Серцем сенсорної системи став радар Н036 «Білка» з активною фазованою антенною решіткою. Крім носової станції є бічні антени, що забезпечують огляд майже на 360 градусів. Доповнюють картину оптико-електронна станція 101КС «Атолл» та потужний комплекс радіоелектронної боротьби «Гімалаї».
Двигуни АЛ-41Ф1 (виріб 117) з керованим вектором тяги забезпечують надманевреність — здатність виконувати фігури, недоступні більшості західних машин. Літак уже демонстрував елементи надзвукового крейсерського польоту, хоча повноцінний supercruise очікується з новими двигунами.
Для новачків можна провести просту аналогію: якщо четверте покоління — це швидкий і спритний боксер, то Су-57 ближчий до бійця, який уміє залишатися невидимим для радарів противника, бачити його першим і водночас зберігати можливість різких, несподіваних маневрів у ближньому бою.
Двигуни: поточні АЛ-41Ф1 та довгоочікуваний перехід на нові
Усі серійні Су-57 поки що літають із двигунами першого етапу — АЛ-41Ф1. Це надійні, перевірені агрегати з відмінною тягою та вектором, але вони є глибокою модернізацією попереднього покоління.
Новий двигун «виріб 30» (АЛ-51Ф1) розробляли саме під вимоги п’ятого покоління: вища тяга, нижча витрата пального, кращі характеристики щодо помітності та ресурсу. Його перший політ у складі Су-57 відбувся ще 2017 року, але доводка зайняла роки. У грудні 2025-го в повітря піднявся літак із гібридним двигуном «виріб 177», що поєднує технології обох етапів.
Повноцінний перехід на нові двигуни в серійному виробництві очікується ближче до 2027 року. Уже побудовані машини, швидше за все, не будуть масово переоснащувати — це дорого й складно. Тому парк залишатиметься змішаним ще кілька років.
Виклики та реальні обмеження виробництва
Чому питання «Су-57 скільки штук» досі актуальне? Головні причини — складність самої платформи та зовнішні чинники. Стелс-технології вимагають найвищої точності виготовлення композитів, спеціальних покриттів та інтеграції сотень систем. Санкції вдарили по постачаннях деяких верстатів, електроніки та матеріалів — довелося прискорено розвивати заміну імпорту.
Завод у Комсомольську-на-Амурі розширював потужності, але це не відбувається миттєво. Паралельно Росія вела крупносерійне виробництво Су-34 та Су-35, які також потребували ресурсів. В умовах спеціальної воєнної операції пріоритети змістилися в бік уже освоєних платформ, а Су-57 залишався штучним високотехнологічним продуктом.
Додатковий фактор — один із Су-57 отримав пошкодження на землі в Ахтубинську в червні 2024 року під час атаки українських дронів. Це не применшує якостей літака, але продемонструвало вразливість навіть дальніх аеродромів перед сучасними засобами ураження.
Бойове застосування: від Сирії до поточних операцій
Перші реальні випробування Су-57 пройшли в Сирії 2018 року — туди перекинули прототипи. Вони виконали десятки польотів, відпрацювали застосування крилатих ракет та взаємодію з наземними системами. Усі завдання виконали успішно.
У рамках спеціальної воєнної операції літаки застосовувалися обмежено, але регулярно. Основні завдання — придушення ППО противника (SEAD), нанесення ударів високоточними ракетами з-за меж досяжності українських засобів ППО, зокрема з використанням Х-69. Були епізоди застосування як носія важких ракет класу «повітря-повітря». Досвід накопичується, машини доробляють за результатами реального застосування.
Експорт: Алжир стає першим іноземним оператором
Наприкінці 2025 року Росія передала перші два Су-57Е іноземному замовнику — ним став Алжир. Контракт на 12–14 машин уклали ще 2019-го. Це історична подія: Су-57 став другим у світі серійним винищувачем п’ятого покоління, що постачається на експорт (після F-35).
Експортна версія відрізняється деякими системами зв’язку, розпізнавання «свій-чужий» та інтерфейсом. Поставки тривають. Для Росії це важливий сигнал: навіть в умовах санкцій і обмеженого внутрішнього замовлення платформа знаходить покупців.
Порівняння з іншими винищувачами п’ятого покоління
| Параметр | Су-57 (Росія) | F-22 Raptor (США) | F-35 Lightning II (США) | Chengdu J-20 (Китай) |
|---|---|---|---|---|
| Приблизна кількість у строю (2026) | 28–35 серійних у ВКС + експорт | ~180 | Понад 1000 загалом (США та союзники) | 200+ |
| Двигуни | АЛ-41Ф1 (перехід на нові) | F119 з вектором тяги | F135 (один на борт) | WS-10/WS-15 |
| Ключові сильні сторони | Надманевреність, дальність, внутрішнє озброєння | Найкращий стелс у класі, перевага в повітрі | Масовість, багатоцільовість, мережецентризм | Дальність, стелс, важке озброєння |
| Темпи виробництва | Повільні, але зростаючі | Виробництво завершено | Високі (десятки на місяць) | Високі |
Су-57 програє в кількості, але виграє в окремих характеристиках — особливо в ближньому маневреному бою та універсальності за спектром завдань. F-35 виграє масовістю та відпрацьованою логістикою. J-20 — кількістю та дальністю.
Що далі: модернізація, двомісна версія та дрони
Програма не стоїть на місці. У травні 2026 року вперше піднявся в повітря прототип двомісного Су-57Д — він може стати командним пунктом для управління безпілотниками та координації групи. Уже тривають роботи з інтеграції важкого ударного дрона С-70 «Охотник-Б».
З’являються версії з покращеною авіонікою, новими типами ракет та елементами штучного інтелекту для допомоги пілоту. План на 76 машин залишається орієнтиром, хоча терміни можуть зміститися. Виробництво лише зростатиме — завод освоює нові потужності, а досвід бойового застосування дає чіткі сигнали для доробок.
Су-57 уже довів, що російська промисловість здатна створювати техніку п’ятого покоління. Питання «Су-57 скільки штук» через кілька років звучатиме інакше — не «скільки», а «як швидко зростає парк і які нові можливості він відкриває». Виробництво триває, машини вдосконалюються, а історія цього винищувача лише набирає обертів.
