Армія Венесуели, офіційно відома як Боліварійська національна армія в складі Національних боліварійських збройних сил (FANB), налічує близько 123 тисяч активних військовослужбовців і доповнюється 220 тисячами бійців міліції. Вона є не просто набором дивізій і бригад, а складною системою, де регулярні частини переплітаються з ідеологічно мотивованим народним ополченням, а радянська та російська техніка сусідує з французькими й британськими зразками минулих десятиліть. В умовах геополітичної напруженості останніх років ця структура еволюціонувала в бік доктрини загальної асиметричної оборони, де акцент робиться не лише на танки та літаки, а й на здатність суспільства вести затяжний опір на власній території.
Сухопутні війська залишаються основою, проте їхній потенціал значною мірою залежить від готовності техніки та рівня підготовки особового складу. Економічні труднощі та санкції останніх років обмежили постачання запчастин, однак венесуельські військові продовжують проводити навчання, інтегрувати міліцію в систему територіальної оборони та зміцнювати зв’язки з партнерами з Росії, Китаю та Ірану. За даними Global Firepower 2026 року, країна посідає 51-ше місце в світовому рейтингу військових потенціалів з індексом 0,9106, що відображає баланс між чисельністю та реальною боєздатністю.
У 2025 році на тлі ескалації відносин зі Сполученими Штатами армія Венесуели продемонструвала здатність до швидкої мобілізації майже 200 тисяч осіб, включно з ополченцями. Ця подія ще раз нагадала, що боліварійські сили — це не музейний експонат, а живий інструмент політики, здатний впливати на регіональну стабільність і внутрішній порядок.
Історія становлення: від визвольних війн до боліварійської доктрини
Корені армії Венесуели сягають початку XIX століття, коли загони Сімона Болівара та Франсіско де Міранди воювали за незалежність від Іспанії. Ці партизанські та регулярні формування заклали традицію народної війни, яка згодом стала наріжним каменем сучасної доктрини. Після здобуття незалежності в 1830 році армія пережила низку громадянських конфліктів, модернізацію за часів диктатора Хуана Вісенте Гомеса в 1910–1930-х роках та сильний американський вплив у середині XX століття.
Поворотний момент настав із приходом до влади Уго Чавеса в 1999 році. Збройні сили отримали нову назву — Боліварійські національні збройні сили — та ідеологічну переорієнтацію. Чавес зробив ставку на «народну війну опору» (guerra popular de resistencia), де регулярна армія діє разом із озброєним народом. Після його смерті Ніколас Мадуро продовжив цей курс, посилюючи роль міліції та проводячи чистки серед офіцерів, чия лояльність викликала сумніви.
Сьогодні історична пам’ять про боротьбу за незалежність активно використовується в пропаганді та навчанні. Молоді солдати вивчають не лише тактику, а й «болівіарійські цінності», що створює особливий тип мотивації, який відрізняється від суто професійних армій регіону.
Організаційна структура та командування
FANB побудовано за територіально-інтегральним принципом. Країна поділена на кілька Інтегральних стратегічних регіонів оборони (REDI), кожен з яких охоплює декілька зон (ZODI). Це дає змогу швидко перекидати сили та координувати дії армії, флоту, авіації та міліції на одному театрі воєнних дій.
Сухопутні війська включають шість дивізій, окремі бригади, інженерний корпус, армійську авіацію та підрозділи спеціального призначення. Командування здійснює Стратегічне оперативне командування (CEOFANB), підпорядковане президенту як головнокомандувачу та міністру оборони. У листопаді 2025 року було створено єдиний орган загальної оборони, який об’єднав усі компоненти для ефективнішого реагування на загрози.
Національна гвардія виконує функції внутрішньої безпеки та охорони кордонів, а міліція інтегрована в систему територіальної оборони на рівні громад і підприємств. Така структура робить армію Венесуели однією з най«народніших» у Латинській Америці, але водночас ускладнює суто військове управління.
Чисельність та особовий склад: хто стоїть у строю
За консенсусними оцінками Міжнародного інституту стратегічних досліджень та інших джерел на 2025–2026 роки, активний особовий склад FANB становить близько 123 тисяч осіб. З них приблизно 63 тисячі — у сухопутних військах, 25,5 тисячі — у військово-морських силах, 11,5 тисячі — у військово-повітряних силах і 23 тисячі — у національній гвардії. Резерв налічує близько 8 тисяч осіб.
Боліварійська міліція — окрема сила, яку оцінюють у 220 тисяч осіб із різним рівнем підготовки. У періоди загострення її чисельність може різко зростати за рахунок добровольців. У 2025 році надійшла рекордна кількість заяв на службу, що свідчить про збереження інтересу частини суспільства до військової кар’єри попри економічні труднощі.
Термін обов’язкової служби формально існує, але на практиці армія значною мірою складається з контрактників і мотивованих добровольців. Підготовка включає як класичні військові дисципліни, так і ідеологічну складову, а також спільні навчання з іноземними партнерами.
| Компонент | Приблизна чисельність | Основні завдання | Особливості |
| Сухопутні війська | 63 000 | Територіальна оборона, маневрені дії | 6 дивізій, танкові та механізовані бригади |
| Військово-морські сили | 25 500 | Захист узбережжя, патрулювання | Обмежена кількість великих кораблів |
| Військово-повітряні сили | 11 500 | Протиповітряна оборона, підтримка з повітря | Змішаний парк, проблеми із запчастинами |
| Національна гвардія | 23 000 | Внутрішня безпека, охорона кордонів | 9 регіональних командувань |
| Боліварійська міліція | 220 000 | Територіальна оборона, підтримка регулярних військ | Інтегрована в громади та підприємства |
Озброєння сухопутних військ: танки, БМП та артилерія
Парк бронетехніки армії Венесуели виглядає вражаюче на папері, але реальна готовність обмежена. Основу танкових частин становлять 92 російські Т-72Б1 та 81 французький AMX-30V. Легкі танки представлені 87 британськими Scorpion-90 та 31 французьким AMX-13. Ці машини здатні діяти в умовах венесуельської місцевості — від рівнин льянос до гірських районів, однак багато з них потребують капітального ремонту.
Механізовані підрозділи спираються на 123 російські БМП-3 та понад 100 БТР-80А. Ці бойові машини піхоти забезпечують вогневу підтримку та транспортування десанту під захистом броні. Інженерні війська мають машини розмінування та мостоукладачі, що важливо для маневрів у складній топографії країни.
Артилерія включає 48 російських самохідних гаубиць 2С19 «Мста-С», 12 французьких Mk F3, а також реактивні системи залпового вогню: 12 російських «Смерч» калібру 300 мм та 24 «Град». Протитанкові засоби різноманітні — від американських безвідкатних гармат M40 до сучасних керованих ракет.
Особливе значення має система протиповітряної оборони. На озброєнні стоять російські комплекси С-300ВМ, «Бук-М2Е», «Печора-2М» та переносні «Ігла-С». У поєднанні із зенітними гарматами вони створюють багатошаровий захист, здатний серйозно ускладнити дії авіації противника над венесуельською територією.
Готовність техніки оцінюється в 50–60 % для найскладніших зразків. Санкції та брак валюти змушують військових інженерів імпровізувати, відновлювати вузли з цивільних аналогів і максимально продовжувати ресурс наявних машин.
Авіація, флот та їхня роль у загальній обороні
Військово-повітряні сили мають приблизно 224 літальні апарати, з яких близько половини перебувають у робочому стані. Ударну основу становлять російські Су-30МК2 (близько 14–20 одиниць у різному ступені готовності) та рештки американських F-16. Навчально-бойові машини китайського виробництва K-8W та бразильські EMB-312 Tucano забезпечують підготовку пілотів.
Флот традиційно вважається слабкою ланкою. У строю залишається обмежена кількість фрегатів, корветів і патрульних катерів, а також три підводні човни проєкту 209. Головне завдання ВМС — захист протяжного узбережжя та морських комунікацій. У 2025 році проводили спеціальні навчання з відбиття десантних операцій.
Армійська авіація (вертольоти Мі-17, Мі-26 та інші) відіграє важливу роль у перекиданні військ у важкодоступні райони та підтримці наземних операцій. Загальна картина показує, що венесуельські ВПС і ВМС не претендують на панування в повітрі чи на морі, але здатні створити серйозні проблеми противнику в ближній зоні.
Доктрина асиметричної оборони та роль міліції
Ключовою особливістю армії Венесуели залишається доктрина «народної війни опору». Вона передбачає, що в разі масштабного конфлікту регулярні частини переходять до маневреної оборони, а міліція та цивільне населення ведуть партизанські дії в тилу противника. Цю концепцію відпрацьовують на регулярних навчаннях, де ополченці вчаться мінувати дороги, організовувати засідки та забезпечувати постачання.
Міліція — це не просто резерв, а паралельна структура, яка пронизує суспільство. Її бійці проходять підготовку за місцем проживання та роботи, що створює мережу територіальної оборони. У разі конфлікту така модель дозволяє швидко перейти до затяжної війни на виснаження, використовуючи переваги складної місцевості Венесуели: гори, джунглі, протяжне узбережжя та великі міста.
Ця доктрина робить армію Венесуели небезпечним противником навіть за значного технологічного відставання. Противник, який розраховує на швидку перемогу, ризикує застрягнути в тривалому конфлікті з високою політичною та людською ціною.
Поточні виклики та перспективи зміцнення в 2026 році
Головні проблеми армії Венесуели — це не відсутність техніки, а її обслуговування та рівень підготовки в умовах хронічного дефіциту ресурсів. Санкції обмежили доступ до запчастин для російських і китайських систем, а економічна криза вплинула на якість життя військовослужбовців та їхніх сімей. Водночас у 2025 році зафіксовано зростання кількості бажаючих вступити на службу, а керівництво країни заявило про плани суттєвого зміцнення обороноздатності в 2026 році.
Міжнародне співробітництво залишається важливим чинником. Спільні навчання з Росією, Китаєм, Іраном та Кубою дозволяють переймати сучасні тактичні прийоми та отримувати технічну допомогу. Офіцери проходять навчання за кордоном, а постачання окремих видів озброєння та засобів ППО триває.
У довгостроковій перспективі армія Венесуели розвиватиметься саме в напрямку асиметричних можливостей: удосконалення ППО, розширення підготовки міліції, розвиток безпілотних систем і кіберзахисту. Регулярні частини зберігатимуть роль мобільного ядра, здатного наносити точкові удари та контролювати ключові райони.
Армія Венесуели 2026 року — це не просто військова машина. Це відображення суспільства, яке за два століття навчилося поєднувати регулярну армію з народним опором. У світі, де технологічна перевага часто вирішує результат конфліктів, венесуельський досвід нагадує, що людський фактор, мотивація та грамотно побудована доктрина можуть суттєво ускладнити розрахунки навіть найсильнішого противника. Майбутнє покаже, наскільки успішно ця модель впорається з новими викликами.
