Брентон Гаррісон Таррант — австралієць, який 15 березня 2019 року здійснив наймасштабніший теракт в історії Нової Зеландії. Того дня він напав на дві мечеті в Крайстчерчі під час п’ятничної молитви, вбивши 51 людину та поранивши 89. Теракт став результатом тривалої радикалізації, яку підживлювали онлайн-ідеології ненависті та особисті переживання. Терорист заздалегідь опублікував маніфест і вів пряму трансляцію нападу, перетворивши його на похмуру виставу для своїх однодумців в інтернеті.
Суд визнав його винним у 51 вбивстві, 40 замахах на вбивство та тероризмі. У серпні 2020 року Таррант отримав довічне ув’язнення без права на умовно-дострокове звільнення — перший такий вирок у Новій Зеландії. У 2026 році його спроби оскаржити вирок і визнання вини відхилив суд як позбавлені будь-яких підстав. Трагедія досі слугує нагадуванням про те, як швидко ідеї ненависті можуть перерости в насильство, і про те, наскільки важливо суспільству зберігати пильність та єдність.
Ця історія — не просто хроніка злочину. Вона розкриває механізми формування екстреміста: від дитячих травм і соціальної ізоляції до впливу закритих інтернет-спільнот, подорожей і доступу до зброї. Новозеландське суспільство відповіло на удар не розколом, а згуртуванням, швидкими реформами та підтримкою жертв, показавши приклад стійкості перед лицем терору.
Ранні роки: травми, які залишили слід
Брентон Таррант народився 27 жовтня 1990 року в невеликому австралійському містечку Графтон, штат Новий Південний Уельс. Дитинство було неспокійним. Батьки розлучилися рано, хлопець жив то з матір’ю, то з батьком. Новий партнер матері виявляв жорстокість щодо дітей, і врешті-решт суд виніс заборонний ордер. Ці події залишили глибокий відбиток: Таррант із юності страждав від соціальної тривожності, погано заводив друзів, почувався відчуженим.
У підлітковому віці він набрав зайву вагу, зазнавав цькування в школі. Вчителі відзначали його замкнутість, але також і начитаність — особливо з тем Другої світової війни. Уже тоді проявлялися расистські погляди: хлопець робив дошкульні зауваження щодо аборигенного походження партнера матері. У 12–15 років ці настрої стали помітнішими. Після закінчення школи Таррант отримав кваліфікацію персонального тренера і працював у місцевому спортзалі, де його цінували за дисципліну та вміння працювати з людьми.
У 2010 році батько покінчив із собою після тяжкої хвороби. Таррант і сестра отримали значну спадщину — близько 80 тисяч австралійських доларів кожен, плюс частку від продажу майна. Ці гроші згодом дозволили фінансувати подорожі та купівлю зброї. Особиста біль, соціальна ізоляція та ранні упередження створили ґрунт, на якому пізніше проросли небезпечніші ідеї.
З 14 років Таррант активно спілкувався на 4chan — платформі, відомій анонімними обговореннями та поширенням екстремістського контенту. Там він занурювався в теми імміграції, «захисту білої раси» та теорій змови. З часом ці погляди посилилися. Він почав стежити за новинами про теракти, вчинені ісламістськими екстремістами в Європі, і тлумачив їх крізь призму власної ненависті.
Між 2012 і 2018 роками Таррант багато подорожував: Азія, Європа, Балкани. Подорожі до Хорватії, Болгарії, Угорщини, Туреччини та Боснії і Герцеговини зміцнили його переконання. Він цікавився історичними битвами між християнами та Османською імперією, вбачав у них підтвердження своїх страхів «мусульманського вторгнення». У 2017 році він переїхав до Нової Зеландії, оселився в Данідіні, вступив до стрілецького клубу і почав регулярно тренуватися на стрільбищі.
Особливо помітним став його зв’язок з ультраправими колами. Таррант переказував гроші європейським ідентитарним рухам — близько 1500 євро австрійському Identitäre Bewegung і 2200 євро французькому Génération Identitaire. Він листувався з їхніми лідерами, зокрема з Мартіном Зелльнером. У маніфесті пізніше він відкрито називав себе расистом і етнонаціоналістом, хоча й заперечував приналежність до нацистів. Головною ідеєю стала теорія «великого заміщення» — конспірологічне уявлення про те, що біле населення Європи, Австралії та Нової Зеландії нібито цілеспрямовано замінюється іммігрантами, насамперед мусульманами.
Підготовка: два роки планування та вибір цілі
Таррант почав серйозно планувати напад приблизно за два роки до теракту. Цілі він визначив за три місяці. У січні 2019 року він приїздив до Крайстчерча для розвідки: знімав мечеті на дрон, вивчав розклад молитв і планування будівель. Вибір припав на мечеть Аль-Нур у районі Ріккартон і Ісламський центр у Лінвуді — місця, де в п’ятницю збиралося багато людей.
Він легально придбав вогнепальну зброю в Новій Зеландії, маючи відповідну ліцензію. Пізніше незаконно модифікував магазини, збільшивши їхню ємність. У машині він тримав кілька одиниць: дві гвинтівки типу AR-15, напівавтоматичний і помповий дробовики, а також інші стволи. На зброї він наніс написи з назвами історичних битв, імен жертв ісламістських терактів і мемів на кшталт «Remove Kebab». В салоні лежали запалювальні пристрої — їх він планував використати для підпалу.
Незадовго до нападу Таррант розіслав маніфест електронною поштою, зокрема в офіс прем’єр-міністра Нової Зеландії, і виклав його на іміджборді 8chan разом із посиланням на майбутню трансляцію. Мати отримала від нього повідомлення, що скоро побачить «найжахливіші речі» про нього.
15 березня 2019 року: хронологія жаху
Вранці Таррант виїхав із Данідіна до Крайстчерча. Близько 13:32 він почав пряму трансляцію на Facebook Live через камеру, закріплену на шоломі. В машині лунала сербська пісня «Serbia Strong», яка прославляє воєнні злочини. О 13:40 він під’їхав до мечеті Аль-Нур.
Перший постріл пролунав біля входу. За шість хвилин усередині та зовні будівлі він убив 44 людини. Багато жертв були беззахисними — вони молилися або намагалися сховатися. Один із вірян, Наїм Рашид, спробував зупинити терориста і загинув. Таррант кілька разів стріляв у вже поранених, добиваючи їх. Він покинув мечеть під пісню «Fire» гурту The Crazy World of Arthur Brown.
Приблизно о 13:52 він прибув до Ісламського центру в Лінвуді. Тут йому завадив Абдул Азіз Вахабзаде — він відволікав терориста, кричав, кидав у нього кардрідер, а пізніше порожній дробовик. Таррант поранив захисника, але не зміг завдати більшої шкоди. У підсумку в Лінвуді загинули ще сім людей. Загальна кількість жертв становила 51 загиблий і 89 поранених, із них 40 — вогнепальними пораненнями.
Поліція відреагувала швидко. Уже о 13:46 на місце прибув спецназ, але Таррант уже поїхав. О 13:59 його автомобіль протаранила поліцейська машина на вулиці Броем-стріт. Терорист не чинив опору. В машині знайшли зброю та запалювальні пристрої — він планував напасти ще на одну мечеть чи дитячий центр.
Wikipedia
Маніфест «Велике заміщення»: ідеологія, яка вбиває
Маніфест Тарранта — 74-сторінковий документ, суміш конспірології, історичних відсилань і інтернет-мемів. Головна ідея — «велике заміщення»: твердження, що біле населення нібито знищується через імміграцію та низьку народжуваність. Таррант закликав «захищати» Європу та подібні країни насильницькими методами. Він захоплювався Андерсом Брейвіком, надихався сербськими націоналістами, використовував неонацистські символи та гасла.
Документ містить і «shitposting» — провокаційні, абсурдні заяви, характерні для певних куточків інтернету. Таррант називав себе етнонаціоналістом і навіть еко-фашистом, але заперечував нацизм. У Новій Зеландії маніфест і відео атаки визнали «неприйнятними» і заборонили поширювати. Незважаючи на це, копії продовжували з’являтися в мережі.
Такі тексти не виникають у вакуумі. Вони живляться реальними проблемами — міграційними кризами, культурними конфліктами, економічними труднощами — і спотворюють їх до рівня параної. Таррант був не самотнім: подібні ідеї циркулюють у закритих форумах і часом прориваються в реальність, надихаючи нових «одинаків».
Суд, вирок і спроби оскарження
Спочатку Таррант не визнавав вини. Але в березні 2020 року раптово змінив позицію і визнав себе винним за всіма пунктами. У серпні того ж року суддя Кемерон Мендер виніс вирок: довічне позбавлення волі без права на умовно-дострокове звільнення. Суддя наголосив, що злочини були настільки жорстокими та ідеологічно мотивованими, що навіть довічний термін не може їх спокутати. Це стало першим таким вироком в історії Нової Зеландії.
У 2026 році Таррант спробував оскаржити і вирок, і своє визнання вини. Він стверджував, що тяжкі умови утримання в тюрмі вплинули на його здатність приймати раціональні рішення. Суд апеляційної інстанції розглянув справу і 30 квітня 2026 року відхилив скаргу, назвавши її «повністю позбавленою підстав». Докази не підтвердили, що ув’язнений страждав від психологічного тиску, здатного вплинути на його дієздатність. Усі апеляції вичерпано. Таррант залишається в тюрмі суворого режиму в Окленді довічно.
Наслідки: реформи, єдність і уроки для світу
Трагедія в Крайстчерчі сколихнула Нову Зеландію і весь світ. Прем’єр-міністерка Джасінда Ардерн промовила слова, що стали символом: «Вони — це ми». Країна відповіла не ненавистю до мусульман, а підтримкою. На вулицях проходили бдіння, люди різних віросповідань стояли разом. Біля мечетей чергували навіть вуличні угруповання, захищаючи їх від можливих провокацій.
Реакція влади була швидкою і рішучою. Уже 21 березня 2019 року запровадили заборону на напівавтоматичну зброю. У квітні парламент ухвалив поправки до закону про зброю. Провели програму викупу заборонених стволів — зібрали понад 56 тисяч одиниць. Королівська комісія з розслідування теракту представила 44 рекомендації, багато з яких реалізовано: створили нові структури з протидії екстремізму, посилили моніторинг онлайн-загроз.
Міжнародний відгук також був значним. У травні 2019 року в Парижі відбувся саміт Christchurch Call — ініціатива Нової Зеландії та Франції щодо боротьби з екстремістським контентом в інтернеті. До неї приєдналися десятки країн і великі технологічні компанії. ООН оголосила 15 березня Міжнародним днем боротьби з ісламофобією.
Жертви теракту представляли різні країни: 27 новозеландців, 8 пакистанців, 5 індійців та багато інших. Серед загиблих були діти, літні люди, недавні іммігранти, які шукали в Новій Зеландії безпечного життя. Їхні історії нагадують, що за кожною цифрою — людська доля, обірвана ненавистю.
Що залишилося після 2019 року
Сьогодні, через роки, Брентон Таррант залишається в ув’язненні. Його ім’я асоціюється не з «героїзмом», як іноді намагаються представити маргінали в мережі, а з безглуздою жорстокістю та ідеологією, яка веде лише до смерті та страждань. Спроби переглянути вирок у 2026 році провалилися, підтвердивши остаточність і справедливість рішення суду.
Трагедія в Крайстчерчі показала, наскільки вразливі сучасні суспільства перед «одинаками», радикалізованими в інтернеті. Вона змусила переглянути підходи до модерації контенту, контролю за зброєю та профілактики екстремізму. Але головний урок, мабуть, в іншому: навіть після такого болю суспільство здатне зберігати людяність, єдність і рішучість не піддаватися страху та розколу.
Історія Тарранта — це історія вибору. Вибору, який призвів до загибелі 51 невинної людини і змінив життя тисяч інших. І вибору суспільства, яке віддало перевагу відповісти на насильство не зустрічним насильством, а реформами, підтримкою та прагненням до безпеки для всіх. Розмова про це не закінчується — вона триває щоразу, коли ми бачимо спроби відродити ті самі ідеї ненависті в нових обличчях.
