Кирило Верес — український військовий, полковник, Герой України та командир 20-ї окремої бригади безпілотних систем «К-2». До війни він керував нудистським пляжем у Києві, а з 2014 року без жодної перерви воює на фронті, пройшовши шлях від рядового розвідника до творця одного з найефективніших дронових підрозділів у світі.
Його історію люблять переповідати через контраст: вчорашній цивільний менеджер без бойового досвіду став офіцером, чиї рішення впливають на перебіг війни. Позивний «К2» народився з його власних ініціалів — Кирило Кирилович, — і під цим коротким кодом сьогодні служать тисячі бійців, які називають командира «Батько».
Якщо коротко відповісти на питання «хто такий Кирило Верес» — це людина, яка перетворила крихітну розвідгрупу на бригаду ударних і наземних роботів, повний кавалер ордена Богдана Хмельницького та володар «Золотої Зірки», який отримав звання полковника в березні 2026 року.
Селище Муровані Курилівці на Вінниччині — тихий куточок, що потопає в садах, де, здається, час плине повільніше. Саме тут 8 вересня 1989 року народилася людина, чиє ім’я тепер лунає в зведеннях із найгарячіших ділянок фронту. У родині поважали службу: прадід пройшов Першу світову і загинув у 1943-му, дід був техніком-лейтенантом і командиром паркового взводу. Ця родова пам’ять про війну, яку передавали за столом як щось само собою зрозуміле, увійшла в характер майбутнього командира раніше, ніж він сам це усвідомив.
Кирило рано виїхав із рідного селища до Києва — туди, де кипіло зовсім інше життя. Вчився він жадібно й різносторонньо: у 2010 році здобув диплом магістра з банківської справи в Міжрегіональній академії управління персоналом. На цьому він не зупинився — пізніше закінчив Харківський національний університет за спеціальністю «Право» (2016), а буквально за кілька днів до повномасштабного вторгнення завершив магістратуру з історії в Луганському національному університеті. Три дипломи з абсолютно різних сфер — банки, юриспруденція, історія — малюють портрет людини допитливої й упертої в навчанні.
А тепер про найнесподіваніший рядок його біографії, який обожнюють журналісти. У двадцять років Верес працював директором із розвитку нудистського пляжу «Довбичка» на Трухановому острові в Києві. Звучить як анекдот, але сам він ставиться до цього без тіні збентеження. В одному з інтерв’ю він спокійно пояснив: стежив, щоб пляж процвітав, працював і щоб людям було комфортно — «як звичайний пляж». Ця робота, як не дивно, виявилася відмінною школою: уміння домовлятися з різними, дуже несхожими людьми, тримати дисципліну без тиску та зберігати холоднокровність у делікатних ситуаціях згодом пригодилося йому на значно серйознішому терені.
Досвід управління мотивованими, але складними характерами — навичка, яку неможливо вичитати в підручнику, — став для Вереса фундаментом командирського мислення задовго до його першого бою.
2014 рік: як менеджер пішов на війну
Весна 2014-го перевернула все. Росія анексувала Крим, спалахнув Донбас, і Кирило, залишивши звичне столичне життя, пішов добровольцем. Бойового досвіду в нього не було взагалі — лише бажання та впертість. Свій шлях він розпочав розвідником у поліцейському батальйоні «Київ-1» під Слов’янськом, де українські війська брали місто в кільце. Перші ротації — це адреналін, безсонні ночі, засідки та постійне напруження, до якого неможливо звикнути, але можна навчитися його витримувати.
Талант до розвідки та аналітики швидко помітили: уже до 2015 року Верес перейшов у контррозвідку Служби безпеки України. Кульмінацією цього періоду стало 16 травня 2015 року під Щастям на Луганщині, коли разом із побратимами він брав участь у затриманні двох кадрових офіцерів російського ГРУ — Євгенія Єрофєєва та Олександра Александрова. Операція прогриміла на всю країну: затриманих пізніше обміняли на Надію Савченко. Війна, втім, одразу нагадала про ціну — того ж року осколок потрапив йому в голову, залишивши шрам, який він носить і досі.
Щоб було наочніше, як розгорталася його військова біографія, ось ключові віхи цього десятилітнього шляху.
| Рік | Етап | Значення |
|---|---|---|
| 2014 | Розвідник батальйону «Київ-1», Слов’янськ | Перший бойовий досвід, початок служби |
| 2015 | Контррозвідка СБУ, затримання офіцерів ГРУ | Поранення в голову, перша гучна операція |
| 2017 | Засідки під Мар’їнкою, народження групи «К-2» | Орден Богдана Хмельницького, ~10 бійців |
| 2022 | Командир батальйону К-2 у 54-й ОМБр | Оборона Мар’їнки, звання Героя України |
| 2024 | 20-й окремий полк безпілотних систем | Трансформація батальйону в полк дронів |
| 2025–2026 | Бригада СБС, звання полковника | Перший у світі батальйон наземних роботів |
Дані звірені за матеріалами української «Вікіпедії» та публікаціями видання NV. Хронологія показує не просто кар’єрне зростання — вона демонструє рідкісну річ: людину, яка десять років поспіль, без відпусток «на цивільну», залишалася в строю й еволюціонувала разом із самим характером війни.
Звідки взялася назва «К-2»
Загадки в цьому імені немає, хоча воно звучить майже як кодова назва секретної операції. Усе простіше й людяніше: за паспортом командир — Кирило Кирилович, дві літери «К», звідси й «К2». Коли підрозділ тільки формувався як розвідгрупа в 2017 році, в ньому було близько десяти людей. Довго ламати голову над брендингом не стали. «Вирішили не вигадувати велосипед. Назвалися просто К2», — пояснював пізніше сам Верес. З цієї майже побутової деталі виросла марка, яку сьогодні знає вся країна.
За моїм досвідом розбору подібних військових історій, саме такі «негучні» назви найчастіше й стають легендарними — тому що за ними стоїть не маркетинг, а реальні люди й реальні перемоги. К-2 — саме той випадок.
Від батальйону до бригади: революція дронів
Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року Верес зустрів уже досвідченим офіцером, на бойових позиціях під Красногорівкою. До ранку 22 лютого, за його словами, весь особовий склад був на передовій — мінометники, артилеристи, всі. У середині березня майор Верес організовував оборону Мар’їнки на Донеччині: його підрозділи зупинили просування противника, знищили танки та бронемашини, а потім контратакою повернули вимушено залишені позиції. Саме за ці бої 4 квітня 2022 року він отримав найвищу нагороду країни — звання Героя України з орденом «Золота Зірка».
Далі історія прискорилася. Влітку 2022-го батальйон перекинули на напрямок Соледар — Сіверськ, де він тримав одні з найважчих ділянок фронту. Але справжній перелом стався 8 грудня 2024 року, коли Верес оголосив про трансформацію батальйону в 20-й окремий полк безпілотних систем «К-2» у межах проєкту Міноборони «Лінія дронів». Реакція українців виявилася оглушливою: за перший місяць кількість заявок на вступ перевищила сім тисяч при штаті полку близько півтори тисячі, а до лютого 2025-го рахунок ішов уже на 9500 анкет за місяць. Такого рекрутингового буму українська армія ще не бачила.
9500 заявок за один місяць при штатній чисельності в 1500 осіб — цифра, яка краще будь-яких гасел пояснює, що таке довіра до командира на четвертий рік великої війни.
У серпні 2025-го полк увійшов до складу новостворених Сил безпілотних систем ЗСУ, а вже в жовтні розгорнувся в повноцінну 20-ту окрему бригаду. Вінцем цієї еволюції стало створення першого в світовій історії батальйону наземних роботизованих комплексів — машин, які мінують, евакуюють поранених і знищують противника без ризику для життя оператора. Щоб оцінити масштаб цього зростання, достатньо поглянути на цифри.
| Формат підрозділу | Період | Чисельність / особливість |
|---|---|---|
| Розвідгрупа | 2017 | Близько 10 бійців |
| Батальйон «К-2» (54-та ОМБр) | 2022–2024 | Оборона Мар’їнки, Соледара, Сіверська |
| 20-й окремий полк БпС | Грудень 2024 | Проєкт «Лінія дронів» |
| Бригада в складі СБС | 2025–2026 | Перший у світі батальйон наземних роботів |
На озброєнні бригади — розвідувальні та ударні БпЛА, FPV-дрони та наземні роботизовані комплекси. Спеціалізація підрозділу говорить сама за себе: високоточні удари, аеророзвідка, дистанційне мінування та евакуація поранених дронами. За даними відкритих джерел, лише за січень 2026 року бійці К-2 уразили понад 350 окупантів, а роботи за лічені дні провели кілька евакуацій бійців з-під вогню. Це не футуристична картинка — це вже повсякденна реальність фронту.
Нагороди, якими пишається країна
Зібрати стільки відзнак за одну війну вдається одиницям. Кожна нагорода Вереса — не «за вислугу», а за конкретну операцію, бій чи врятовані життя. Перелік вражає навіть сухим списком.
- Звання Героя України з орденом «Золота Зірка» (4 квітня 2022) — за особисту мужність під час оборони Мар’їнки та захисту територіальної цілісності країни.
- Орден Богдана Хмельницького I–III ступенів — Верес став повним кавалером цього ордена, отримуючи його за успішні засідки, артилерійські удари та командування в найважчих боях.
- Хрест бойових заслуг — за професіоналізм і результативність підрозділу.
- Медаль «За військову службу Україні» — за багаторічну бездоганну службу.
9 березня 2026 року наказом головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського Кирилу Вересу присвоїли звання полковника. Вітаючи командира, бригада написала просто й містко: тисячі людей обрали служити під його началом і з гордістю називати його «Батько». Цей неформальний титул, мабуть, дорожчий за будь-які офіційні регалії.
Командир, який говорить прямо
Верес давно став одним із найвідвертіших українських воєначальників — він не підбирає обтічних формулювань і не боїться непопулярних думок. Він не закликає всіх негайно йти воювати, але чесно попереджає: ресурс мобілізованих не безмежний, і рано чи пізно черга може дійти до кожного. Його знаменита фраза про те, що без армії не буде й країни, звучить жорстко, зате б’є точно в ціль.
Особливо показове його ставлення до тих, хто самовільно залишав частину. Полк К-2 приблизно наполовину був укомплектований бійцями, які повернулися після СОЧ, і Верес свідомо давав людям другий шанс. У нашій практиці спілкування з темами фронтової психології такий підхід зустрічається рідко: командир дивиться лише на три речі — чи не завдав собі людина тяжких ушкоджень, чи не пов’язаний відхід із наркотиками і чи не вкрав він зброю або пальне. Все інше він готовий обговорювати по-людськи, бо розуміє: армія тримається не лише на статуті, а й на довірі.
При цьому Верес свідомо відмовлявся від пропозицій очолити більші з’єднання — щоб не втрачати контакт із підрозділом і зберігати контроль над тим, що побудував власними руками. Ця вірність своїй справі й своїм людям, мабуть, і є головний секрет феномену К-2.
Сьогодні, у 2026 році, полковник Кирило Верес залишається на вістрі найтехнологічнішої частини війни, де результат бою дедалі частіше вирішують не чисельність, а інтелект, ініціатива та рій безпілотників. Його бригада — перша у світі, яка поставила на потік бойових наземних роботів, — перетворилася на живу лабораторію майбутнього, де кожен вдалий інженерний хід рятує чиїсь життя й наближає фінал, про який мріє вся країна.
