В одних це слово малює бородатого бійця в випалених сонцем горах Афганістану, в інших — рядки про духовне зусилля, про наполегливість віруючого над самим собою. Моджахед (він же муджахід) у дослівному перекладі з арабської означає «той, хто усердствує», «борець», «той, хто прикладає зусилля на шляху Бога». Корінь у нього той самий, що й у значно гучнішого терміна — «джихад».
Поза межами воєнних хронік значення слова помітно ширше, ніж здається. Воно охоплює й внутрішню роботу людини над власними слабкостями, і збройний спротив зі зброєю в руках. Світову ж відомість термін здобув у XX столітті — завдяки афганським моджахедам, які майже десять років воювали проти радянських військ, і журналісти рознесли це арабське слово по всіх газетах планети.
Якщо зовсім коротко: моджахед — це учасник джихаду в будь-якому з його проявів. У строгому мовному значенні — «той, хто прикладає зусилля», у публіцистиці ж частіше — озброєний борець, який відстоює, на власне переконання, віру чи свою спільноту. А далі починається найцікавіше: звідки взялося це слово, як воно змінювало забарвлення століттями й які зовсім різні рухи носили одну й ту саму назву.
Що означає слово «моджахед» і звідки воно взялося
Лінгвістична родовід терміна прозора й красива. В основі лежить арабський трилітерний корінь ج-ه-د (дж-х-д), який несе ідею зусилля, напруження, старання до знемоги. Від нього виростає дієслово «джахада» — прагнути, боротися на шляху Бога, — а від дієслова, своєю чергою, віддієслівний іменник «джихад». Муджахід же — це дієприкметник активного стану, тобто буквально «той, хто здійснює джихад».
Множина звучить як «муджахідін» (звідси звичні нам форми «моджахеди», «муджахеди», «муджахеддіни»). За спостереженнями за тим, які питання про цей термін ставлять найчастіше, людей найбільше дивує, що в арабському світі Муджахід часто буває звичайним чоловічим ім’ям — символом стійкості й відданості, без жодного воєнного підтексту. У самому Корані дієприкметник «муджахід» трапляється лише двічі, тоді як однокорінне дієслово — понад ніж у двадцяти місцях.
В англійську мову слово увійшло порівняно пізно: словник Merriam-Webster фіксує перше вживання близько 1887 року. І ось тут криється важливий нюанс, який втрачають багато поверхневих текстів: словникове «усердствующий на шляху Бога» й газетне «ісламський повстанець» — це дві дуже різні глибини одного й того самого терміна.
В українську мову слово «моджахед» міцно увійшло саме в 1980-ті, в епоху афганської війни, і одразу з бойовим забарвленням. Радянська преса частіше називала супротивника «душманами» (від перського «душман» — «ворог»), а от «моджахеди» звучало вже як самоназва повстанців і прийшло в ужиток разом із західними репортажами. Так одне арабське дієприкметник обзавелося в нашій мові цілком визначеним історичним запахом пороху й гірських стежок.
Джихад внутрішній і джихад зовнішній: два обличчя боротьби
Щоб зрозуміти моджахеда, потрібно розібратися з джихадом — а він зовсім не зводиться до війни. Богословська традиція давно розрізняє дві форми цього зусилля. Великий джихад (джихад аль-акбар) — це внутрішня, духовна боротьба людини зі своїми пристрастями, лінню, гордістю, щоденне зусилля жити праведніше. Малий джихад (джихад аль-асгар) — зовнішнє зусилля, включно зі збройним захистом, але строго в межах етичних правил.
Походження цього поділу — окрема детективна історія. Ідея про «повернення з малого джихаду до великого» спирається на хадис, переданий від сподвижника Джабіра й записаний, зокрема, в «Історії Багдада» аль-Хатіба аль-Багдаді та в праці аль-Байхакі. Ось тільки сам аль-Байхакі зауважив, що ланцюжок передавачів цього переказу слабкий, а відомий знавець хадисів Ібн Хаджар аль-Аскалані прямо вказав: це, швидше, висловлювання послідовника Ібрагіма ібн Абі Абла, а не слова самого Пророка.
Більшість класичних авторів уживали «джихад» саме у воєнному значенні, і переказ про «великий» джихад не увійшов до жодного з авторитетних збірників хадисів. Однак зводити все до слабкості одного ланцюжка було б спрощенням. Частина вчених — наприклад, Ахмад аль-Гумарі — захищала цей переказ, а головне, ідея переваги внутрішньої боротьби має опору і в самому Корані, і в працях таких авторитетів, як Ібн Каййім аль-Джаузія. Величезний вплив концепція духовного зусилля здобула в суфізмі.
Щоб ці відтінки не плуталися, зручно звести їх у таблицю.
| Тип зусилля | Арабський термін | Що означає | Статус у традиції |
|---|---|---|---|
| Великий джихад | джихад аль-акбар, джихад ан-нафс | Внутрішня боротьба з пристрастями та вадами | Спирається на слабкий хадис, але широко прийнятий, особливо в суфізмі |
| Малий джихад | джихад аль-асгар | Зовнішнє зусилля, включно зі збройним захистом за правилами | Переважає в класичних правових текстах |
Дані про статус переказу наводяться за матеріалами досліджень хадисознавства та оглядовими статтями енциклопедичного характеру (зокрема Britannica). Висновок з цієї таблиці простий і водночас несподіваний: в вихідному мовному значенні моджахед — це далеко не обов’язково людина з автоматом, а насамперед той, хто прикладає зусилля заради вищої мети.
Як «моджахед» став словом про війну: шлях крізь століття
Перетворення тихого «усердствуючого» на грізного «воїна віри» відбулося не одразу. Як збірне позначення «священних воїнів» термін по-справжньому закріпився лише в XVIII столітті — в Індії, на хвилі ісламського оновленського руху. Мислителі на кшталт Шаха Валі Аллаха пов’язували занепад Могольської імперії з духовним розкладом суспільства й закликали до відродження.
Далі слово пішло мандрувати епохами спротиву. В Індії XIX століття муджахідами називали тих, хто протистояв британському колоніальному пануванню; під час повстання 1857 року вони приймали до своїх лав дезертирів із колоніальних військ. Поступово за терміном закріпився ореол організованої боротьби — і саме в цьому бойовому значенні він пізніше увірвався в світові новини.
Тут варто зробити застереження, важливе для точного розуміння. Слово вживали — і вживають — вкрай вільно: і сама преса, і збройні групи застосовували його до будь-яких мусульман, які вступили в конфлікт із немусульманами чи зі світськими режимами. Ця розмитість меж — ключ до того, чому навколо терміна досі стільки плутанини.
Афганські моджахеди й війна, яка прославила слово
Гучну, майже нарицальну славу терміну приніс Афганістан. У квітні 1978 року до влади там прийшли комуністи, а їхні жорсткі реформи й репресії проти духовенства та традиційної верхівки викликали запеклий спротив по всій країні. Розрізнені загони повстанців, які називали себе моджахедами, взяли під контроль значну частину сільської місцевості.
У грудні 1979 року Радянський Союз увів війська, щоб підтримати дружній режим, — і затягнувся в десятирічну війну, яку згодом не раз порівнювали з американським В’єтнамом. Проти регулярної армії постали партизанські групи, які чудово знали гірський рельєф. На боці моджахедів опинилася потужна міжнародна коаліція спонсорів.
Ключову роль зіграла секретна програма ЦРУ під кодовою назвою «Циклон» — одна з найтриваліших і найдорожчих таємних операцій в історії американської розвідки. Зброя й гроші йшли через пакистанську міжвідомчу розвідку ISI, а фінансування Саудівської Аравії йшло майже долар у долар з американським. Переломним моментом багато хто вважає появу в повстанців переносних зенітних комплексів Stinger починаючи з 1986 року, які позбавили радянську авіацію колишньої переваги в небі.
Сухі цифри цієї війни говорять голосніше будь-яких епітетів.
| Показник | Дані | Коментар |
|---|---|---|
| Роки війни | грудень 1979 — лютий 1989 | Вивід останніх радянських частин — 15 лютого 1989 року |
| Втрати радянської сторони | близько 14–15 тисяч загиблих | Плюс сотні тисяч захворілих і поранених |
| Жертви серед афганців | від 1 до 3 мільйонів | Мільйони біженців пішли до Пакистану та Ірану |
| Фінансування «Циклону» | від ~20–30 млн до ~630 млн доларів на рік | Пік припав на 1987 рік; Ер-Ріяд фінансував майже нарівні |
Наведені оцінки зведено за даними енциклопедії Britannica та звітами Дослідницької служби Конгресу США (Congressional Research Service). Війна знекровила радянську економіку й, на думку багатьох істориків, прискорила розпад СРСР у 1991 році.
А от далі починається важка, спірна частина історії. Після виходу радянських військ моджахедські угруповання пересварилися між собою, і країна зірвалася в громадянську війну, з хаосу якої виросло рух «Талібан». Тут важливо розвіяти поширений міф: твердження, нібито ЦРУ безпосередньо створило «Аль-Каїду» та Усаму бен Ладена, серйозні історики — такі як Стів Колл і Пітер Берген — відкидають як не підтверджене документами. При цьому частина бойових мереж і іноземних добровольців, які пройшли ту війну, справді згодом влилися в радикальні рухи. Сім основних пешаварських угруповань, які висунули таких командирів, як Ахмад Шах Масуд, Гульбеддін Хекматіар і Бурхануддін Раббані, повели Афганістан дуже різними шляхами.
Моджахеди Ірану: зовсім інша історія під тією самою назвою
Цікавий поворот: словом «моджахеди» називала себе група, яка не має до Афганістану жодного стосунку. Іранська «Моджахедін-е Халк» (Організація моджахедів іранського народу, відома як МЕК або ПМОІ) була заснована в 1965 році студентами-радикалами. Її ідеологія — химерний сплав революційного прочитання шиїзму та марксизму.
Спочатку МЕК воювала проти шаха Мохаммеда Рези Пехлеві, потім — після революції 1979 року — стрімко розійшлася з новим теократичним режимом аятоли Хомейні й перейшла до збройної боротьби вже проти нього. Група базувалася в Іраку Саддама Хусейна, а після американського вторгнення 2003 року склала зброю. Сьогодні організація діє як політична структура, її штаб-квартира знаходиться в Албанії, а обличчям руху стала Мар’ям Раджаві.
Юридична доля МЕК — окремий сюжет. У 1997 році Держдепартамент США вніс її до списку іноземних терористичних організацій, Євросоюз зробив те саме в 2002 році. Але потім відбулася низка виключень: Велика Британія зняла позначення в 2008-му, ЄС — у 2009-му, а США — в 2012 році, пославшись на відмову групи від насильства. Цей приклад наочно показує: одне й те саме слово «моджахед» може позначати діаметрально протилежні за ідеологією рухи.
Контраст з афганськими побратимами виходить майже дзеркальним. Афганські моджахеди були консервативними борцями проти безбожної влади; іранські ж, навпаки, вийшли з лівого студентства й десятиліттями балансували між релігійною риторикою та марксистськими гаслами про соціальну справедливість і безкласове суспільство. Об’єднує їх, по суті, лише корінь у назві — та ще звичка історії навішувати на дуже різних людей одну й ту саму етикетку.
Чому одне слово викликає стільки спорів
Семантична доля терміна — наочний урок того, як мова вбирає політику. Поза межами Афганістану та Ірану слово спливало в боснійському конфлікті, в чеченських кампаніях, у риториці «Кавказького емірату». У сучасній публіцистиці в нього з’явився майже синонім — «джихадист», яким позначають учасників збройних ісламістських рухів по всьому світу.
Через цю широту в слова сьогодні сусідують три різні регістри. Перший — нейтрально-релігійний: «усердствующий», у тому числі в духовному сенсі, плюс поширене особисте ім’я. Другий — історичний: учасники конкретних визвольних і партизанських воєн XX століття. Третій — гостро-політичний, де термін звучить майже як звинувачення і тісно зчеплений з поняттям тероризму.
Практичний висновок для будь-кого, хто зустрічає це слово в тексті чи розмові, простий: сенс тут народжується з контексту. Без зазначення епохи, країни й конкретного руху слово «моджахед» залишається майже порожньою формою — точним перекладом «борець», але абсолютно невизначеним по суті. Газетний заголовок 1985 року й рядок із класичного суфійського трактату використовують одне й те саме арабське дієприкметник, вкладаючи в нього полярні смисли — і саме тому розмова про моджахедів рідко буває простою, зате майже завжди виявляється розмовою одразу про мову, віру, історію й велику геополітику.
