Ізраїль уже понад двадцять років живе в умовах регулярних ракетних обстрілів із кількох напрямків. З півдня, з густозаселеного сектора Газа, угруповання на кшталт ХАМАС і Палестинського ісламського джихаду запускають тисячі відносно простих, але численних ракет малої та середньої дальності. З півночі «Хезболла» застосовує величезний арсенал, здатний випускати сотні снарядів за одну ніч — від дешевих реактивних систем до точніших ракет із важкими бойовими частинами. З 2024 року до цього додалися прямі балістичні удари з Ірану, де використовують сучасні рідинно- та твердопаливні системи з маневруючими елементами й навіть касетними бойовими частинами.
Основна тактика противників — не точкове знищення військових об’єктів, а масовані залпи, покликані перевантажити ізраїльську систему ППО, спричинити паніку серед цивільного населення та завдати економічної шкоди. Саморобні ракети з Гази коштують копійки у виробництві, зате перехоплення однієї з них системою Iron Dome обходиться в десятки тисяч доларів. Далекобійніші та точніші ракети «Хезболли» й особливо іранські балістичні монстри несуть уже сотні кілограмів вибухівки і здатні сягати центральних районів країни. Розуміння конкретних типів цих боєприпасів, їхньої еволюції та реальних можливостей дає повну картину загрози, з якою Ізраїль стикається щодня.
Ракетна загроза з півдня: чим саме ХАМАС і союзники обстрілюють Ізраїль із Гази
Перші примітивні ракети «Кассам» з’явилися в 2001 році — буквально саморобні конструкції зі сталевих водопровідних труб, начинені кустарним твердим паливом на основі нітрату калію і цукру або інших доступних компонентів. Дальність тоді ледь перевищувала 5–6 км, точність була низькою, а бойова частина важила всього 5–10 кг. Ці «трубні» ракети стали символом асиметричної війни: їх можна збирати в гаражних майстернях чи підземних тунелях, і вони досі становлять основу масованих залпів.
З часом палестинські інженери збільшили дальність і калібр. З’явилися вдосконалені Qassam-2 і Qassam-3 з радіусом до 10–12 км і важчою бойовою частиною. У 2012 році в арсенал увійшли іранські Fajr-5 — уже заводські 333-мм ракети з дальністю 40–75 км, здатні дістатися передмість Тель-Авіва. Під час ескалацій 2021-го і особливо 2023–2024 років ХАМАС і союзники продемонстрували нові зразки: M-75 (близько 75 км, бойова частина до 70 кг), R-160 та аналогічні системи до 120–160 км. Деякі великокаліберні ракети, такі як Ayyash-250, за заявами угруповань, долають 200 км, хоча реальна точність лишається невисокою.
Виробництво відбувається комбіновано: частина компонентів надходить контрабандою через тунелі з Єгипту (двигуни, навігаційні елементи), частина виготовляється на місці. Тактика проста й ефективна у своєму роді — випустити за короткий час сотні або тисячі ракет, щоб частина прорвалася крізь Iron Dome. У жовтні 2023 року лише в перший день було запущено близько 5000 ракет і мінометних мін. У наступні місяці рахунок пішов на десятки тисяч. Навіть за високої ефективності перехоплення (часто вище 85–90 % для тих цілей, які система бере на супровід) окремі влучання руйнують будинки, вбивають і поранять людей, а головне — тримають у постійній напрузі цілі міста на півдні.
- Qassam (усі модифікації): дальність 5–15 км, бойова частина 5–20 кг, повністю кустарна, низька вартість.
- Grad (122 мм): дальність 15–40 км, використовується в залпах, часто іранського або сирійського походження.
- Fajr-5: дальність до 75 км, заводська іранська ракета, значно потужніша.
- M-75 / R-160 та аналоги: дальність 75–160 км, важчі бойові частини, з’явилися в 2021 році і активно застосовувалися пізніше.
Ці системи залишаються переважно некерованими або з примітивним наведенням. Їхня сила — в кількості та дешевизні, а не в точності.
Гроза з півночі: ракетний арсенал «Хезболли» та обстріли з Лівану
Північний кордон — зовсім інша історія. «Хезболла» ще до 2023 року мала, за різними оцінками, 150–200 тисяч ракет і реактивних снарядів різної дальності, значна частина яких була зосереджена на півдні Лівану. Арсенал формувався десятиліттями за активної допомоги Ірану та постачань через Сирію. Це не лише дешеві снаряди, а й серйозніші системи з GPS-наведенням і важкими бойовими частинами.
Коротка дистанція (15–40 км) — це насамперед 122-мм Grad та їхні аналоги (близько 40 тисяч одиниць за старими оцінками). Середня дальність (до 100 км) — Fajr-3, Fajr-5, Raad і подібні іранські розробки (близько 80 тисяч). Далека зона (200–300 км) — Zelzal, Fateh-110 (M600) з бойовою частиною близько 500 кг і достатньо точним наведенням. Окрема категорія — кілька сотень Scud C/D, доставлених із Сирії ще раніше, з дальністю до 700 км. В останні роки «Хезболла» активно застосовує також дрони-камікадзе і протитанкові керовані ракети по прикордонних позиціях ЦАХАЛ.
Під час ескалацій 2023–2026 років угруповання регулярно випускало залпи по 50–100 і більше ракет за ніч, іноді координуючи дії з іранськими запусками. Навіть після серйозних втрат арсеналу в ході ізраїльських ударів по складах і пускових установках «Хезболла» зберігає здатність до регулярних обстрілів. Точність у більшості систем невисока, але важкі бойові частини і касетні елементи (в деяких типах) створюють значні руйнування на площі. Психологічний ефект від постійних сирен у Хайфі, Нагарії, Кір’ят-Шмоні та евакуації десятків тисяч жителів прикордоння важко переоцінити.
Прямі балістичні удари з Ірану: що прилітає здалеку
З квітня 2024 року, а особливо під час конфліктів 2025 і 2026 років, Ізраїль зіткнувся з новим типом загрози — балістичними ракетами, запущеними напряму з території Ірану. Це вже не кустарні чи середні системи, а промислові вироби з дальністю в тисячі кілометрів, важкими бойовими частинами і спробами подолати багатошарову ізраїльську оборону.
Серед найбільш часто згадуваних в атаках 2024–2026 років:
- Ghadr (варіант Shahab-3) — рідиннопаливна балістична ракета середньої дальності близько 1600–1950 км, бойова частина порядку 750 кг. Застосовувалася в квітневій і жовтневій атаках 2024 року.
- Kheybar Shekan і Emad — сучасніші рідинно- та твердопаливні варіанти з покращеною точністю.
- Fattah-1 — твердопаливна з маневрувальною бойовою частиною, складніша для перехоплення.
- Sejjil (включно з Sejjil-2) — двоступенева твердопаливна ракета дальністю до 2000 км з корисним навантаженням близько 700 кг. Тверде паливо дозволяє швидше підготувати пуск і робить систему мобільнішою. За повідомленнями, вперше застосовано проти Ізраїлю в 2026 році в межах відповідних операцій.
Окрема небезпека — використання касетних бойових частин у деяких іранських ракетах (зокрема, варіанти Khorramshahr). Замість однієї великої бойової частини вони розсіюють безліч суббоєприпасів над великою площею, що значно ускладнює перехоплення і збільшує зону ураження. Твердопаливні ракети (Sejjil, Fattah) виграють у рідиннопаливних у швидкості підготовки до пуску і меншій вразливості на землі, хоча рідиннопаливні іноді несуть важче навантаження.
Іранські атаки зазвичай поєднують балістичні ракети з дронами Shahed і крилатими ракетами, намагаючись створити складну для оборони картину. Навіть за високої загальної ефективності ізраїльської ППО окремі ракети й уламки прориваються, спричиняючи руйнування в житлових районах, як це траплялося в Тель-Авіві, Хайфі та південних містах.
Як Ізраїль захищається від усього цього арсеналу
Багатошарова система оборони Ізраїлю — одна з найпрогресивніших у світі. Для коротких і середніх ракет з півдня та півночі працює Iron Dome — мобільні батареї, які засікають пуски радарами, розраховують траєкторію і перехоплюють лише ті цілі, які справді загрожують населеним пунктам. Успішність перехоплення для ракет, узятих на супровід, часто перевищує 85–95 %, хоча в умовах масованих залпів і роботи зі складнішими цілями цифри можуть бути нижчими. Кожен перехоплювач Tamir коштує близько 40–50 тисяч доларів, що робить тактику дешевих масових запусків економічно болісною для оборонної сторони.
Для балістичних ракет середньої та великої дальності призначені David’s Sling і особливо Arrow (Arrow 2 і Arrow 3) — системи, здатні працювати у верхніх шарах атмосфери і навіть за її межами. У 2025–2026 роках ці комплекси неодноразово доводили ефективність проти іранських запусків, хоча окремі прориви й влучання уламків все одно траплялися. Додатково застосовуються літаки-перехоплювачі, системи РЕБ і удари по пускових установках на землі.
Головна проблема оборони — не окрема ракета, а одночасний запуск десятків або сотень цілей плюс дрони. Це змушує Ізраїль постійно вдосконалювати алгоритми, збільшувати кількість батарей і шукати дешевші способи перехоплення (включно з перспективними лазерними системами). При цьому навіть за відмінної роботи ППО психологічний і економічний тиск від постійних обстрілів лишається серйозним чинником.
Життя під сиренами та еволюція загрози
Для жителів Сдерота, Ашкелона чи прикордонних населених пунктів на півночі сирена «Цева Адом» — не абстракція, а частина повсякденності. 15–30 секунд, щоб добігти до укріпленого укриття чи «мамаду» в квартирі. Діти навчаються в школах з обов’язковими тренуваннями, а цілі громади на півночі місяцями живуть в евакуації. Падіння навіть однієї ракети з важкою або касетною бойовою частиною здатне зруйнувати будинок, спричинити пожежу і залишити довготривалі травми.
При цьому ізраїльське суспільство демонструє разючу адаптивність: економіка продовжує працювати, технології розвиваються, а армія завдає відповідних ударів по складах, виробничих потужностях і пускових позиціях противника. Конфлікт поступово перетворюється на війну виснаження арсеналів і виробничих можливостей. Іран і «Хезболла» втрачають значні запаси, але продовжують отримувати підтримку і відновлювати можливості. Ізраїль удосконалює оборону і завдає превентивних ударів.
Розуміння, якими саме ракетами обстрілюють Ізраїль сьогодні, дозволяє побачити не лише військову, а й людську сторону цього протистояння. Це історія не лише про залізо і вибухівку, а й про постійний баланс між технологічною перевагою та асиметричною винахідливістю, про ціну, яку платять звичайні люди по обидва боки кордону за кожен новий залп.
